Вулицями нічної Одеси
Потяг, що прибуває опівночі, заряд енергії, хороший настрій і тяга до пригод не залишили місця для жодних сумнівів: хостел почекає, ідемо гуляти.
Вулиці нічної Одеси, на відміну від київських, тихі та спокійні. Проте пошуки підходящих цілодобових закладів, де можна перекусити та посидіти годину-дві, виявилися марними. Тут є досить багато непоганих пабів, кафе та ресторанів, відкритих вночі, але це не ті місця, куди можна відправитися одразу ж після семи годин дороги.
Підкріпившись бутербродом, дістали карту і почали планувати маршрут на день – поспішати не було куди. Так, паперова карта, та ще й роздрукована вдома на принтері, як у старі добрі часи, рятувала нас усі вихідні: заряд батареї телефону треба економити, та й 3G-Інтернет від life:) поводиться дивно.
Доки сиділи та розглядали карту, за столиком біля нас змінилося декілька компаній, яким теж не спалося. Після чергової шумної суперечки поблизу вирішили нарешті вирушати. Освітлені вулиці, транспорт майже відсутній, три з половиною кілометри попереду. Проте хвилин за десять виявилося, що далеко не всі вулиці гарно освітлені, а здавалося б добре знайомий провулок знайти не так легко.
До речі, до списку справ, які необхідно зробити в Одесі, входить пункт «зустріти схід сонця на морі». Саме з цього й почалося планування нічної прогулянки. Коли підходиш ближче до пляжів, починаєш розуміти, що місто ніколи не спить. Звідусіль лунає музика та сміх, на набережній немало людей – різних людей: хтось ще не поїхав із нічного клубу, хтось приїхав на вихідні і одразу ж посеред ночі попрямував до моря, а хтось взагалі не зрозуміло як тут опинився.
Почало світати, з’явилося більше людей. Виявляється, о п’ятій годині ранку зустрічаються ті, хто ще не лягав спати, і ті, хто вже вийшов на ранкову пробіжку або прогулянку з собакою. Море холодне, але не страшно – ми ж тут всього на декілька днів, не можна не скупатися. Сонце зійшло о 5.10. Мабуть, о 5.10 – за хмарами не було видно. Далі – дивимось на море, думаємо, чому не можна зробити фотографію, яка передавала б усі кольори світанку.
Легендарну одеську говірку сьогодні навряд чи вдасться почути, але запитання від місцевих жителів та перехожих з 6.42 до 10 ранку запам’ятаються надовго.
«А море как? Нырять холодно, да?»
«Ваш платок? Нет? Ну тогда возьмите себе, красивый платок. А может кто-то за ним вернется».
«Купаться приехали? Откуда вы? Видно же, что не местные».
«А вы булочки с экстрактом шазандры любите?»
«А вы что, не качаетесь с утра?»
«Гулять приехали? Так гулять надо ночью по Дерибасовской, там разные кафе и рестораны».
«А жить вы где будете? Нигде не остановились что ли? Надо было в Интернете посмотреть»
«Так зачем вы приехали? Прогноз погоды не смотрели? Штормовое предупреждение же передавали».
«Ну и где вы учитесь? Небось на банкиров или юристов? Или этих, компьютерщиков? Нет? А кто еще есть? Филологи? Пфф…»
«Молодые люди, золото не продаете?»
«А как пройти к памятнику, который там… один мертвый, а другой расплющенный? Ну этот, памятник? Эх!..»
***
А попереду ще цілий день і, як виявилося, не один десяток кілометрів.