Иван Козленко вновь стал руководителем Центра Александра Довженко
На сайте Министерства культуры Украины объявлены результаты конкурса на пост руководителя Национального центра Александра Довженко. Директором Центра снова станет Иван Козленко, занимавший должность с ноября 2014 по декабрь 2015-го. Тот факт, что контракт с Козленком не был продлен еще в декабре, вызвал бурную критику со стороны кинематографического сообщества Украины.
«Как и вся история с моим не/пере/назначению эта – половинчатая и неоднозначна. Прежде всего потому, что решение комиссии по конкурсному отбору руководителя носит лишь рекомендательный характер. То есть назначение еще нет: оно состоится после подписания контракта со мной (вопросы также на какой срок) и издания соответствующего приказа Минкульта.
Во-вторых, из-за предыстории конкурса, сбалансированного состава комиссии, назначеной только после общественного резонанса. В-третьих, из-за самого конкурса, на который пошли только два претендента со мной включительно, причем участие моего конкурента (заявленного мной с должности несколько лет назад из-за некомпетентности) не делает чести ни мне, ни институту. И эта третья причина также свидетельствует о запущенности культурной сферы в Украине», – рассказал Иван Козленко.
Работники Центра Довженко всячески поддерживают своего руководителя.
«Коллектив Центра искренне рад тому, что комиссия выбрала действительно достойного кандидата, профессионала и действительно патриота украинского кинематографа, которым является Иван Козленко. Мы поддерживали Ивана после Революции Достоинства, когда был скандал, связанный с не совсем прозрачными назначениями, поддержали после окончания его контракта и теперь поддержим его в реформах Центра, которые только начались и будут продолжаться уже в новом году», – прокомментировал событие Александр Прокопенко , арт-менеджер Центра Александра Довженко.
(2 оценок, в среднем: 5,00 из 5)
Загрузка...
Я людина об’єктивна, тому визнаю, що все ж існує дещо позитивне, до чого дійсно причетний Козленко. Це ті періодичні покази старого кіно під живу музику. Крапка, список вичерпний!
Але ж Центр це все-ж-таки фільмовий архів, але там значна частина фондів не просто зберігається без клімат-контролю і системи пожежного захисту, а просто складені на підлогу у випадкових приміщеннях. До речі, на конкурсі Козленко висловив «геніальну» ідею: перенести всі фонди в бомбосховище, щоб не перейматися автоматичним клімат контролем. Тільки Іван сплутав льох, яким фактично є бомбосховище Центру, з глибинними соляними шахтами, де дійсно стабільна температура. Ось така «висока компетенція» в мого опонента. До речі, або йому забули розповісти, або він сам забув те, що розповідали: умови зберігання не обмежуються лише температурою, там є ще вологість, хімічний склад повітря, процент пилу в повітрі, електростатика, магнітні поля – і для кожного виду фільмових матеріалів вони різні! Тож залишається сподіватися на МНС, яке зупинить цей «реформаторський порив», адже бомбосховище – це все ж об’єкт ЦО.
Маючи 4 кінозали загальною площею 250 кв. м, на конкурсі Козленко запропонував побудувати ще й 5-й (вартість, як мінімум 8 млн. грн.). І що там Іван збирається показувати, щоб окупити витрати, старі фільми із фондів? І який термін окупності; 30 чи 50 років?
Я вже втомився розтлумачувати пересічним споживачам інтернету, далеким від кіносправ, всю цю маячню від Козленка
Особливе вітання журналістам, які всього цього в упор знати не хочуть і створюють Козленку позитивний імідж. Сподіваюся, хоч не безкоштовно.
Але найголовнішу і смертельну шкоду Центру Козленко приніс тим, що спочатку в 2012 р. забезпечував проникнення на територію Центру його російського конкурента під назвою «Саламандра», а потім в 2013 р. покривав її паразитування та отримання прибутків коштом Центру. Саме діяльність «Саламандри» «перекрила кисень» Центру, позбавивши його замовлень. Зараз же замовлення в Центрі виконувати просто нікому: про людське око залишилося 5 працівників, що другий сезон сидять в неопалювальній кімнаті. До речі, за мого «некомпетентного» керівництва опалення чомусь все ж працювало.
Взимку 2013 р. більше 3 млн, грн. бюджетних коштів, виділених Центру за Програмою збереження української кіноспадщини, було «перекачано» все тій же російській «Саламандрі».
А минулого року для Центру, що за рік не виготовив жодної фільмокопії та в якому є 3 власні нові проявлювальні машини, Козленко невідомо навіщо купив ще 2 вживані: мабуть в Україні багато зайвих державних грошей. В кого купили цей мотлох? А в тої ж російської «Саламандри». Повторюю, влітку минулого року, тобто врешті-решт гроші пішли країні агресору. Цікаво, чи знав один з членів комісії, який вів на ТБ такий гарний цикл передач про героїв війни на Донбасі, про цю обставину, коли голосував.
Загалом в 2012-2015 рр. «некомпетентними» у Козленка виявилися, крім мене, 2 заст. гендиректора, 2 головних енергетика, 2 гол. технолога, 2 начальника кінолабораторії, начальник департаменту, начальник відділу кадрів, яка знала, як при своєму призначенні Козленко сфальшував відомості про освіту – це вже якийсь тренд – а ще ледь не півсотні працівників нижчого рангу. Всі ці люди або були скорочені, або пішли самі через травлю, яку так вміє здійснювати Козленко і про яку звичайно не здогадуються ті, хто не в темі.
А ще були підписані Козленком письмові погрози журналістам «Обозревателя» в червні 2013 р. за статтю «Чи знайде Мінкульт корупцію в Держкіно», вояжі з сестрою в Канни державним коштом в тому ж 2013 р., знайдені двома перевірками ДФІ зловживання в Центрі на загальну суму більше 4 млн. грн., маніпуляції із замовленнями і сирою плівкою…
Ще було поливання брудом з першого ж дня всіх тих людей, які працювали в Центрі до нього, і по суті створили все те, чим Козленко користується й понині, куди водить журналістські екскурсії.
Перша підозра про мою «некомпетентність» з’явилася у Козленка в липні 2012 р. після спілкування зі слідчим УБОЗу, до якого я на превеликий жаль тоді не мав жодного відношення. Але Івану здалося, що це не так і він знай1шовши мій номер телефону терміново розшукав мене у Гідропарку (я тоді перебував у відпустці).
А повністю Козленко переконався в моїй «некомпетентності» в середині січня 2013 р. тільки но аудитори МКУ, нарешті зреагувавши на мій лист міністру 2-місячної давності раптом відвідали Центр і зафіксували таке, чого Козленку дуже не хотілося показувати стороннім. Через побачене співробітники МКУ почали вголос згадувати статті ККУ, а Козленко терміново запросив на порятунок свою патронесу – К. Копилову.
“Я ПРАВДУ РОЗКАЖУ ТОБІ ТАКУ, ЩО ГІРША НАЙСТРАШНІШОЇ БРЕХНІ!”
(дещо про Козленко-міфотворчість)
Для того, щоб читачі цієї сторінки мали повне уявлення що до ситуації з призначенням керівника Центру Довженка та мали можливість скласти власну, а не підказану “джинсою”, думку, нижче наведено антологію фактів та обставин, які прямо чи опосередковано, стосуються цієї теми.
Читайте, думайте, робіть висновки…
Насамперед у Козленка немає морально-психологічних і ділових якостей, необхідних керівнику. Для нього створення дружнього мікроклімату в колективі то пустий звук, бо він абсолютно не поважає підлеглих, до яких йому байдуже (про що він казав мені особисто влітку 2012 р., коли конфлікт між нами тільки починався). Конфлікт між номінально 2-ю і 3-ю особою в керівництві підприємства (а реально – між 1-ю і 2-ю) це абсолютно кризова ситуація. Але Козленко не проявляв жодного бажання зустрітися сам на сам, поговорити, висловити свої позиції та якось спробувати конфлікт залагодити (та зустріч, про яку я згадав вище, була єдиною і до того ж ініційована мною). Півроку головний інженер і в.о. гендиректора спілкувалися виключно мовою наказів і службових – такий у Івана “організаторський хист”!
Під час мого звільнення Козленко особисто керував обшуком мого кабінету та особистих речей, щоб вилучити компрометуючі його документи. Для чого навіть викликав наряд міліції, від якого вимагав провести мій особистий обшук. До честі офіцерів міліції ті відмовилися, сказавши, що немає підстав, бо це внутрішній виробничий конфлікт. Тоді цей обшук здійснили Козленкові підлеглі і передали йому деякі знайдні документи із мого портфеля. Серед цих документів були наказ про звільнення, посадова інструкція головного інженера, деякі документи, які фіксували незаконні дії на користь російської компанії “Саламандра”, а також примірник підписаного колективного листа до ГПУ. Через пів-години по тому, одну з підписантів цього листа телефоном повернули з напів-дороги додому і 2 години в кабінеті директора примушували написати заяву про звільнення за власним бажанням.
Ось такі методи Козленкового керівництва. Тому не треба перебільшувати значення “всілякої підтримки колективом керівника”: всіх тих, хто не підтримував, вже примусили з Центру піти, або замовкнути!
Через мою боротьбу з “козленківщиною” за поріг Центру не пускають тепер не лише мене, а навіть мою стареньку матір, яка пропрацювала на керівних посадах кінокопіювальної фабрики, що тепер стала Центром, з 1947-го по 1986-й рік та фактично його створювала. Це теж яскраво характеризує Козленка.
А ходити в Центр мама вимушена через те, що проживає у відомчому будинку Центру та сплачує йому квартплату. Так ось з 3 роки (з кінця 2012-го) Центр виставляє мешканцям будинку рахунки за опалення і обслуговування будинку завищені в півтора рази. На незаконність цих рахунків неодноразово письмово вказували керівництву Центру і керівник НКРЕКП Вовк, і КМДА, і Голосіївська РДА, а “Васька слухає та їсть”.
Пане П. Іллєнко, коли і як Центр збирається повертати людям незаконно стягнуті кошти, яких набігло 80-100 тис. грн. ( на комісії Ви казали, що це чимала сума)?
Під час двох останніх виборчих компаній (до ВР і в мери Києва) на фасаді Центру протягом місяця висів найбільший в Україні агітаційний біл-борд одного з кандидатів, площею десь 800 (ВІСІМСОТ) кв. м.
Пане Іллєнку, а як бути з тим, що розміщенням цього біл-борду керівник державного підприємства займався політичною агітацією, використовуючи службове становище, що йому прямо заборонено законом? Та й за київськими рекламними розцінками така агітація має коштувати чималеньку суму. Хтось перевіряв проходження цієї сплати?
До речі, я особисто в жовтні минулого року показував цей біл-борд начальнику відділу аудиту Держкіно Р. Андрійку.
Найприкріше, що членами конкурсноїі абсолютно не модерувалася тема надання фільмофонду юридичного національного статусу, який створював би Центру певні гарантії. В моїй конкурсній пропозиції це було першим завданням на посаді. Хочу звернути увагу, що в жодному зі своїх численних інтерв’ю Козленко не відстоював цю необхідність.
Слово “Національний” в назві Центру зараз не має жодної юридичної сили, і з підприємством можна чинити все, що завгодно.
То яка справжня ціль всієї цієї запеклої боротьби Козленка за Центр? При тому, що зарплатня керівника абсолютно не співставна з амбіціями Івана (це випливає з його інтерв’ю, наприклад, “Громадському ТВ” в грудні минулого року).
Питання цікаве, особливо зважаючи на те, що в 2014 р. Козленко не став розривати чи хоча б переглядати оренду 3 тис. кв. м Центру компанією “Інтершарм”, а пролонгував її на старих умовах ще на 10 (!) років..
Можете уявити: умови оренди 2004 р. триватимуть ще до 2024-го. Козленко вважає, що економічні умови в Україні залишатимуться в незмінному вигляді 20 років?
Є там ще один нюанс: в 2004 р. співласницею “Інтершарму” була людина, що перебуває в родинних стосунках з тодішнім керівником Держкіно — отже умови оренди були дуже толерантні навіть для 2004 р.
Очищення будівлі Центру від персоналу, обладнання та виробничої інфраструктури, витрачання державних коштів на вікна, а не на технологічне обладнання, довгострокова оренда, яка надає право “першої ночі” при приватизації, небажання національного юридичного статусу, який зв’язує руки — дуже цікавий логічний ланцюжок вимальовується…
Чи не треба “занепокоєній та стурбованій кіногромадськості” трохи задуматися?
Беручи участь у цьому конкурсі, я не плекав особливих надій на перемогу, бо на відміну від мого опонента ніколи не був людиною “системи”, не шукав собі різних “дахів” та не вештався владними кабінетами з подарунками, і мій інтелект та життєвий досвід спонукали до повного розуміння ситуації (пан Козленко дуже помилився, коли одного дня, напевно бажаючи мене образити, назвав мене “людиною 19-го століття”). По-перше, шляхетність не є образою, а по-друге, моя шляхетність все ж трансформувалася під впливом релій прожитого мною життя, набутих знань та оточуючих обставин..
Ціллю моєї участі в конкурсі було опинитися в середині процесу та скласти конкуренцію людині, яка радше мала б не боротися за посаду керівника поважної державної установи та роздавати численні інтерв’ю, а спілкуватися виключно зі слідчими, якщо б в Україні дійсно велася боротьба з корупцією.
Тому найбільшим моїм розчаруванням було те, що за 5 хвилин до конкурсу я дізнався, що моїм єдиним конкурентом буде Козленко. Адже не просто «успішного культурного менеджера», а людину дійсно обізнану з механізмом функціонування саме фільмових архівів і знанням кінотехнологій я б радо привітав з перемогою!
Ще однією ціллю було донесення до членів комісії інформації про дійсний стан в Центрі і про те, що там дійсно ще можна змінити, Я до речі, проголосив цю ціль двічі: на початку і в кінці свого виступу.
Та й участь в конкурсі дає мені і моральне право, і фактаж в т.ч. і для цієї дискусії.
Іншим моїм розчаруванням був той факт, що весь склад комісії складався, здається, виключно з гуманітаріїв, які повелися на гарну риторику і просто не могли достойно оцінити ті дурниці, що виголошував мій опонент.
А формат проведення конкурсу не передбачав справжню безпосередню змагальність між конкурентами. Жодна експертна і порівняльна оцінка запропонованих концепцій не проводилася.
Члени комісії, які всі зібралися за кілька хвилин до початку конкурсу не мали фізичної можливості ознайомитися ані з резюме кандидатів, ані з їхніми конкурсними пропозиціями (моя, наприклад, сладалася з 26 аркушів 12-го шрифту, не вивчення, а лише прочитання яких иало б зайняти години півтори).
Визначати переможця посадового конкурсу виключно за результатами презентацій, які нам було запропоновано зробити, це те ж саме, що визначати ефективність ліків за їхніми рекламними роликами на ТБ.
Тому, на жаль, маю стверджувати, що конкурс в подібному форматі є фікцією в гарній обгортці.
Навіщо тоді була вся та комедія з неподовженням контракту, особливо за умови, що участь в конкурсі була моєю приватною ініціативою, а МКУ абсолютно не займалося підшукуванням керівника для свого підприємства?
Нарешті я спровокував Козленка і він за Фрейдом сказав правду: що саме він в 2012-2013 рр. в дійсності керував Центром і приймав там всі управлінські рішення. Згадайте, що то були за часи, і багато-що стане на свої місця. Чи можна було стати керівником підприємства кіногалузі, якою особисто опікувався покійний В. Янукович, не будучи вірним нукером того злочинного режиму? Питання риторичне! Чи знайдеться хоч один документ, хоч один свідок, який би засвідчив, що Козленко хоч на 10% десь опонував тому, що відбувалося в країні?
Мою некомпетентність чомусь 13 років не помічали в Центрі протягом 13 років при трьох директорах, двоє з яких свого часу були міністерськими чиновниками високого рангу, де я пройшов шлях від начальника відділу до головного інженера. І лише людина, інтелекту якої не вистачило, щоб закінчити магістерський курс; людина, що в своєму житті особисто не створила нічого ані матеріального, ані духовного, працюючи виключно язиком; людина, яка замість того, щоб працювати за професією, отриманою в університеті, під дією чиєїсь «чарівної палички» продемонструвала феноменальний кар’єрний ріст і зразу опинилася в директорському кріслі – саме ця людина «геніально оцінила» мою «некомпетентність» через кілька місяців спільної роботи.
Про компетенцію і професіоналізм розмірковує людина, як на початку грудня минулого року в одній зі своїх статей написав наступне: “В 1950-х роках розпочався новий етап
нищення українських фільмів: з винайденням триацетатної плівки, всі копії
фільмів на легкозаймистій нітратній основі, що використовувалась до середини
1950-х років, були знищені. Їх буквально палили просто неба в діжках, отримуючи в кустарний спосіб зливки срібла з плівки” (“Кіно і німці: як Україна нехтує кіноспадщиною”, lb.ua, 5/12/2015).
Пане Козленку, запам’ятайте назавжди: фотоемульсія містить так зване калоїдне срібло, до складу якого входять СОЛІ бромистого та йодистого срібла. СОЛІ! Тобто ані нагріванням до будь-якої температури, ані спалюванням ОТРИМАТИ МЕТАЛЕВЕ СРІБЛО НЕМОЖЛИВО! Для цього потрібен ЕЛЕКТРОХІМІЧНИЙ ПРОЦЕС. При спалюванні плівки можна отримати лише попіл. А ще поцікавтеся, скільки треба переробити плівки, щоб отримати зливки.
Козленко звичайно може висловлювати будь-які дурниці, то його особиста справа. А ось керівник національного кіноархіву, озвучуючи дурниці, компроментує і цю інституцію і державу в цілому.
До речі, рішенню комісії “аплодує” в мережі одна з ЛЮСТРОВАНИХ керівників Держкіно. Чи не наводить це на деякі не добрі думки?
На превеликий жаль, люстраційний список Закон обмежує лише керівниками оборонних підприємств, і Козленко формально не підпадає під його дію. Та хіба пропагандистська галузь, а кіно до неї прямо належить, є менш важливою, ніж оборонна?
Перша підозра про мою «некомпетентність» з’явилася у Козленка в липні 2012 р. після спілкування зі слідчим УБОЗу, до якого я на превеликий жаль тоді не мав жодного відношення. Але Івану здалося, що це не так і він знай1шовши мій номер телефону терміново розшукав мене у Гідропарку (я тоді перебував у відпустці).
А повністю Козленко переконався в моїй «некомпетентності» в середині січня 2013 р. тільки но аудитори МКУ, нарешті зреагувавши на мій лист міністру 2-місячної давності раптом відвідали Центр і зафіксували таке, чого Козленку дуже не хотілося показувати стороннім. Через побачене співробітники МКУ почали вголос згадувати статті ККУ, а Козленко запросив на порятунок свою патронесу – К. Копилову.,
Загалом в 2012-2015 рр. «некомпетентними» у Козленка виявилися, крім мене, 2 заст. гендиректора, 2 головних енергетика, 2 гол. технолога, 2 начальника кінолабораторії, начальник департаменту, начальник відділу кадрів, яка знала, як при своєму призначенні Козленко сфальшував відомості про освіту – це вже якийсь тренд – а ще ледь не півсотні працівників нижчого рангу. Всі ці люди або були скорочені, або пішли самі через травлю, яку так вміє здійснювати Козленко і про яку звичайно не здогадуються ті, хто не в темі.
А ще були підписані Козленком письмові погрози журналістам «Обозревателя» в червні 2013 р. за статтю «Чи знайде Мінкульт корупцію в Держкіно», вояжі з сестрою в Канни державним коштом в тому ж 2013 р., знайдені двома перевірками ДФІ зловживання в Центрі на загальну суму більше 4 млн. грн., маніпуляції із замовленнями і сирою плівкою…
Ще було поливання брудом з першого ж дня всіх тих людей, які працювали в Центрі до нього, і по суті створили все те, чим Козленко користується й понині, куди водить журналістські екскурсії.
(Виправлено) Але найголовнішу і смертельну шкоду Центру Козленко приніс тим, що спочатку в 2012 р. забезпечував проникнення на територію Центру його російського конкурента під назвою «Саламандра», а потім в 2013 р. покривав її паразитування та отримання прибутків коштом Центру. Саме діяльність «Саламандри» «перекрила кисень» Центру, позбавивши його замовлень. Зараз же замовлення в Центрі виконувати просто нікому: про людське око залишилося 5 працівників, що другий сезон сидять в неопалювальній кімнаті. До речі, за мого «некомпетентного» керівництва опалення чомусь все ж працювало.
Взимку 2013 р. більше 3 млн, грн. бюджетних коштів, виділених Центру за Програмою збереження української кіноспадщини, було «перекачано» все тій же російській «Саламандрі».
А минулого року для Центру, що за рік не виготовив жодної фільмокопії та в якому є 3 власні нові проявлювальні машини, Козленко невідомо навіщо купив ще 2 вживані: мабуть в Україні багато зайвих державних грошей. В кого купили цей мотлох? А в тої ж російської «Саламандри». Повторюю, влітку минулого року, тобто врешті-решт гроші пішли країні агресору. Цікаво, чи знав один з членів комісії, який вів на ТБ такий гарний цикл передач про героїв війни на Донбасі, про цю обставину, коли голосував.
(Виправлено) Я людина об’єктивна, тому визнаю, що все ж існує дещо позитивне, до чого дійсно причетний Козленко. Це ті періодичні покази старого кіно під живу музику. Крапка, список вичерпний!
Але ж Центр це все-ж-таки фільмовий архів, але там значна частина фондів не просто зберігається без клімат-контролю і системи пожежного захисту, а просто складені на підлогу у випадкових приміщеннях. До речі, на конкурсі Козленко висловив «геніальну» ідею: перенести всі фонди в бомбосховище, щоб не перейматися автоматичним клімат контролем. Тільки Іван сплутав льох, яким фактично є бомбосховище Центру, з глибинними соляними шахтами, де дійсно стабільна температура. Ось така «висока компетенція» в мого опонента. До речі, або йому забули розповісти, або він сам забув те, що розповідали: умови зберігання не обмежуються лише температурою, там є ще вологість, хімічний склад повітря, процент пилу в повітрі, електростатика, магнітні поля – і для кожного виду фільмових матеріалів вони різні! Тож залишається сподіватися на МНС, яке зупинить цей «реформаторський порив», адже бомбосховище – це все ж об’єкт ЦО.
Маючи 4 кінозали загальною площею 250 кв. м, на конкурсі Козленко запропонував побудувати ще й 5-й (вартість, як мінімум 8 млн. грн.). І що там Іван збирається показувати, щоб окупити витрати, старі фільми із фондів? І який термін окупності; 30 чи 50 років?
Я вже втомився розтлумачувати пересічним споживачам інтернету, далеким від кіносправ, всю цю маячню від Козленка
Особливе вітання журналістам, подібним Гусеву, які всього цього в упор знати не хочуть і створюють Козленку позитивний імідж. Сподіваюся, хоч не безкоштовно.