Страви прабабусь і нині на столі!

В окремих селах Західної України і нині готують страви, назви яких, швидше за все, зовсім не відомі для молоді. Це, зокрема, кендюшник та пшоняники, які наші предки готувати кожного разу, коли кололи кабанця. Ці ситні та смачні страви для дітей та онуків готує Надія Степанюк із села Діброва. І, як стверджує жінка, їм та гостям, які куштували ці страви, вони припали до вподоби.

«Пригадую, ще моя бабуся готувала цей ситний і дуже смачний суп, поласувати яким до нас приходили усі сусіди, – розповідає жінка. – А коли вони кололи кабанця і варили кендюшник, то ми йшли до них. Назва супу походить від назви шлунку свині, який називали кендюхом. А ось поляки називали його фляком, тож і суп у них називався флячками. Правда, вони додають у нього жменьку промитого пшона. Я ж, відваривши і очистивши від слизу шлунок, дрібнесенько його ріжу і кидаю у каструлю, де вже майже готова порізана картопля. Поки суп вариться замішую домашню локшину на яєчних жовтках і, підсушивши на печі, кидаю у воду. Щоправда, коли немає часу, до додаю магазинну вермішель. Опісля кладу порізаний кріп, петрушку, терту моркву, спеції. Нехай хвильку покипить, пару хвилин постоїть, а тоді – по тарілках. Моїх рідних від цієї смакоти й за вуха не відтягнути».

Не пропадають і тонкі кишки. Їх на Поліссі начиняють промитим у злегка підсоленій воді пшоном.

І – варять до готовності у великій кількості води. Опісля – посипають зеленню, сумішшю перців і – смакують. «Ці страви дуже смачні і ситні, – каже Надія Панасівна. – Невеличкий шматочок пшонинки здатен забезпечити відчуття ситості. А ще я готую соломаху. Це страва дещо нагадує лемішку, проте готується трішечки по-іншому. Отож, потрібно у добру пригорщу гречаного борошна влити трохи води і ложкою замісити рідке тісто. Додати у нього дрібку солі і дрібно порізаний кріп та петрушку. Перемішати і тоненько влити у кип’ячу воду. При цьому воду слід помішувати ложкою. Коли тісто звариться, а це дві-три хвилини, у соломаху потрібно додати трішки шкварок з м’яса і дрібнесенько посічений часник. Цей густий супчик також ситний і має давню історію, адже він свого часу був основною стравою козаків під час походів, про що є згадки в історичних документах. Щоправда, вони додавали у нього олію, а в м’ясниці, тобто тоді, коли не було посту, смалець та дрібно порізане в’ялене м’ясо, яке також брали у походи. Загалом, страви, які готували наші предки, є смачними, поживними, ситними. Тому й готую їх для своїх рідних, аби вони знали, що їли предки і згодом самі могли приготувати той чи інший смаколик, який у нашій родині готують з покоління у покоління, для своїх дітей та онуків. Адже такі кулінарні традиції це також своєрідний зв’язок із предками, їхніми традиціями, вподобаннями та їхньою епохою».