Іван Дзюба – 85 років в українській історії
Українська історія та культура у багатьох речах завдячує дисидентському руху 60-х років минулого століття. Свого часу до когорти інакодумців в 50-80 роках в Україні долучилися Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Павло Григоренко, Василь Стус, Юрій-Богдан Шухевич, Ліна Костенко та багато інших. Сьогодні, 26 липня, свій 85 день народження святкує український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів Іван Дзюба.
Іван Дзюба народився 1931 року на Донеччині у селі Миколаївка, Волноваського району. Однак вже в 1932 році його сім’я мусила перебратися до сусіднього робітничого селища через голод. Пізніше вони оселилися в Оленівських Кар’єрах, де Іван Дзюба і закінчив школу. Потім він продовжив навчання у Донецькому педагогічному інституті, а ще пізніше закінчив аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Твори Івана Дзюби почали виходити ще у 1959 році. Проте в Україні Іван Дзюба став відомий перш за все за свою громадянську та політичну позицію. Так, в 60-х через своє інакомислення, а саме “за ідеологічні помилки”, Дзюбу звільнили з роботи спочатку у журналі “Вітчизна”, а потім у видавництві “Молодь”. 31 липня 1963 року він разом зі своїми однодумцями, серед яких були Михайлина Коцюбинська, Іван Драч, Микола Вінграновський та інші, взяв участь у несанкціонованому творчому вечері, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки, що відбувся в одному з київських парків. А вже у вересні 1965 року на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі “Україна” разом із Василем Стусом і В’ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції. Того ж року Іван Дзюба памфлет “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, де описує проблеми національних відносин в епоху соціалізму. Автор власноруч відправляє його о найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує описані ним проблеми і труднощі.
Перші гоніння на Івана Дзюбу з боку радянської влади почалися у 70-х роках. Тоді у 1972 році його виключили зі Спілки письменників України. Того ж року верхівка ЦК КПУ нарешті звернула увагу на його памфлет “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, за що 15 лютого 1972 р. комісія, “проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР”. РОком пізніше Івана Дзюбу засудили до 5 років ув’язнення і 5 років заслання. Однак в ті роки у Івана Дзюби спостерігалося загострення давньої хвороби – легенвого туберкульозу. Саме через проблеми зі здоров’ям він просив про помилування.
У 1989 році Іван Дзюба знову повертається до громадської діяльності і стає одним із співзасновиків Народного Руху України. А вже у 1992 році він стає другим міністром культури незалежної України. У 2001 році йому присвоюють одразу два звання – почесного доктора НаУКМА та, указом Президента України Л. Д. Кучми, звання Герой України. До 2005 року Дзюба очолюватиме Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Наразі Іван Дзюба продовжує писати та видаватися. Він вже є автором близько 400 наукових праць та співавтором кількох сценаріїв до документальних та художніх стрічок.
Ми всією редакцією бажаємо Іванові Дзюбі здоров’я, творчих та наукових здобутків і довголіття!