Із Диво-жінки в секретарку і навпаки: як змінилися образи супергероїнь у кіно

“Найбільше я боюся стати героїнею коміксів”, – казала жінка-Халк. Чому ж вона на стільки цього боялася? Не лише через те, що жінка-Халк – це один із найбільш іронічних сучасних персонажів коміксів, а і тому що жінки-супергероїні часто є шаблонними, схожими, типовими і такими, які постають просто тлом, за рахунок якого розгортається екшн. Чоловіки приходять і рятують світ, а жінки їх покірно чекають вдома, ну або цілують, коли наближаються фінальні титри. Проте є досить позитивні тенденції, які змінюють цей дискурс, а як саме спробувала описати літературознавця, критикиня та аспіранка Києво-Могилянської академії Богдана Романцова.

Найперша супергероїня

Більшість фанатів вважає, що перша жінка-супергероїня це WonderWoman, Диво-жінка. Насправді ще задовго до неї у 1940 році з’явилася Фантома. Це легендарна захисниця джунглів, жінка, яка обороняє чисту природу. У час, коли приходить момент дії, вона перетворюється на досить таки дивну і страшну істоту з черепом. Ця істота далека від звичної нам жінки-супергероїні на високих підборах у дуже сексуальному одязі. Можливо, тому про Фантому так і не було знято жодного фільму.

Ця героїня є від початку сексуальною і привабливою, але коли вона перетворюється на супержінку, вона втрачає частину своєї ідентичності, жіночності. Це певна фурія, містична істота, яка готова обороняти, готова діяти заради природи. Цікаво, що Фантома обороняє саме природу, а не велике місто. Ми звикли бачити супергероїв у містах. Вони роблять наші вулиці безпечними, вони захищають від розбійників, вони знищують терористів, якщо йдеться про сучасних героїв. Фантома ж постає месницею природи, вона виникає спонтанно, стихійно, сама є цією стихією. Вороги Фантоми – це білі чоловіки-бракон’єри, які приходять у ліс аби вполювати диких тварин, або вирубити ліс, щоб побудувати щось своє – тобто розповсюдити місто за його межі на природу. Тут постає паралель між природою, яку метафорично хоче зґвалтувати чоловік завоювавши, і жінкою, якою так само намагається заволодіти чоловік. Пригодницька література, особливо 19 століття, взагалі тісно пов’язана з завоюванням територій через завоювання жінки. Якщо згадати прекрасні романи Фенімора Купера, то там поруч із природою фронтиру зазвичай постає образ місцевої жінки, яка закохується у головного героя. Він завойовує новий світ, нову територію і завойовує нову жінку. Фантома ж протистоїть як завоюванню світу, так і завоюванню жінки. Проте ця супергероїня існувала недовго – якщо виникла вона у журналі “Comics” у 2 номері у 40-вому році, то зникла лише у 1951 році.

Жінка-невидимка на захисті людства

Фантома змогла покласти початок хорошій традиції сильних жінок. Поруч із нею майже одночасно і зовсім інакшою постає інша супержінка – невидима Скарлет О’Нілл. У неї є лише одна здатність, проте дуже класна – ставати невидимою. Проте, якщо Фантома обороняє природу в образі якоїсь страшної істоти з черепом, Скарлет О’Нілл стає на захист міста. Це перша жінка, яка вийшла в місто, що зазвичай належить чоловікам, і спробувала його завоювати та захистити. Можливо, саме тому вона проіснувала довше.

Існує два шляхи розвитку для супергероїнь. Якщо ми говоримо про Фантому, то вона постає як уособлення природи, її захисниці, тоді як Скарлет О’Нілл отримала свої здібності завдяки науці – у лабораторії батька вона торкнулася незрозумілого їй промінчика і невидимість. Згадуючи більшість сучасних героїв, серед яких Людина-павук, Халк, Фантастична четвірка, можна помітити, що всі вони отримали свої суперздатності через експеримент. Це досить зрозумілий шлях, яким можна отримати суперсили. Коли ж з лісу входить Фантома і заявляє, що вона існує, то глядач буде незадоволений.  

Якщо втілення Фантоми досить потворне і неприємне, то втілення Скарлет О’Нілл лишається естетичним принаймні тому, що ми її не бачимо в образі супергероїні. Вона лишається прекрасною пін-ап дівчиною, яку у середині 20 століття чоловіки-водії могли повісити собі десь біля дзеркала і милуватися в дорозі. Вона відповідає образу сучасної сексуальної жінки і, якщо ми згадаємо більшість сучасних супергероїнь, навіть жінку-Халк, то можна помітити, що вони є привабливими, сексуальними, це втілення жіночності, як сильної якості, так ідеальної красивої жінки.

Крім того якщо Фантома захищає природу, то Скарлет О’Нілл захищає людей і це розширює її аудиторію. Зрештою, людей, які будуть переживати за природу все ж менше, ніж тих, що будуть переживати за людство. Це ще одна причина, чому глядачу цікавіше дивитися на пригоди у місті. Фантома захищає від вічних проблем, таких як людина і природа, тоді як Скарлет О’Нілл обороняє від проблем сучасності, зокрема, у коміксах вона досить активно і багато боролася проти нацизму.

Фантома не є особливо гумористичним персонажем. Є певні моменти, де вона жартує, проте не можна сказати, що це важлива лінія. На відміну від неї, Скарлет О’Нілл є дуже гумористичним персонажем, іронічним і, що не менш важливо, самоіронічним. Фантазія з гумором – це одна з основних рис сучасних супергероїв. Також творці Скарлет зрозуміли дуже очевидну на сьогодні річ – на супровідних товарах можна заробити набагато більше, ніж на коміксах. Завдяки їй у магазини завезли велетенську кількість ляльок і кожен колекціонер захотів собі мати всіх Скарлет, які тільки були.

Комікси про Скарлет О’Нілл були без крові, про що постійно заявляли її творці, що теж є досить важливо. Зараз у сучасних супергероїських фільмах ви навряд побачите якісь криваві вбивства. Це, зазвичай, має практичну мету, оскільки фільми про супергероїв – сімейного типу. Проте у часи Скарлет О’Нілл це не було очевидним і те, що її творці заявили про комікси без крові, було досить цікавою і важливою тенденцією, яку потім підтримало більшість проектів.

Проте якщо говорити про впізнаваних героїнь, то Скарлет О’Нілл не є такою в повній мірі. Чому ж вона не стала наскрізною героїнею коміксів а у 2017 році вийде фільм про Диво-жінку, а не невидиму жінку? Здається, Диво-жінка просто витіснила Скарлет – їх малював один і той самий художник Гаррі Джей Пітерс, і оскільки образи були схожі як візуально, так і за суперздібностями, могла лишитися тільки одна. Відповідно, лишилась більш виграшна героїня.

Давньогрецький міф і  Диво-жінка

Диво-жінка зараз видається нам трохи архаїчною – в своєму костюмі і з сокирами вона взагалі нагадує Ксену прицесу-воїна. Проте не можна сказати, що це було типове відтворення певного образу. Швидше за все, Диво-жінка сама стала моделлю для наступних героїнь.

Звати її Діана Принц і цього року їй буде 76. Проте в Україні цю героїню не знають, або знають досить почасти. Ще не вийшов фільм про Диво-жінку, а комікс-культура тут розвинена трохи менше, ніж у США. Початкова історія Диво-жінки звучить так: боги Олімпу вирішили воскресити всіх жінок, які були вбиті чоловіками. Одна з них стала царицею амазонок Іполітою, решта жінок, відповідно, амазонками. Їх оселили на острові у Бермудському трикутнику, де вони мали жити щасливо без чоловіків все життя – насолоджуватися природою та займатися бойовими мистецтвами. Проте невдовзі боги згадали, що до того як Іполіта була вбита чоловіком, вона завагітніла дівчинкою. Боги вирішили також повернути до життя ще ненароджене дитя. Для цього вони наказали Іполіті виліпити з глини дитину, у яку життя можна було вдихнути. Це досить цікавий мотив, тому що тут жінку виліплює з глини інша жінка – таке собі перепрочитання міфу. Тобто якщо у Біблії жінка постає як похідний елемент, який створили після головного – чоловіка, то у міфі про Іполіту та Диво-жінку, сама жінка є первинною, творцем, який створює інших. Крім того є ще одна Діана, богиня мисливства у Давній Греції, яка також вміє розмовляти з тваринами. Проте неймовірно цікаве нагромадження міфів у сучасній інтерпретації не прижилось. Автори коміксу заявили, що насправді це була придумана історія, жарт, а Діана з’явилась тому, що Зевс спокусив її матір. Але це менш цікаво, оскільки виходить, що все завдяки Зевсу і нікого не було створено.

Діана цікавий персонаж, тому що втілює водночас силу фізичну і силу моральну. Диво-жінка живе весь час з травмою – спогадом про те, що її матір було вбито, як і її саму. Ця травма дає можливість для психологічного розгортання персонажу. Глядачу не цікаво дивитися на абсолютно щасливих людей, у яких від початку були суперздібності. За персонажем стоїть історія і це завжди цікавіше, ніж її відсутність.

Дуже багато фанатів Діани зазначають, що Діану Принц постійно зв’язують, а вона постійно розриває пута. Це можна пояснити двома шляхами. Перш за все, цікаво що творець Диво-жінки був прихильником БДСМ. Саме тому йому дуже подобалося зв’язувати своїх персонажів і довго пояснювати художниками як саме це малювати. Більш того Вільям Марстон жив у досить сміливий спосіб для 20 століття – з двома жінками, відкрито. Обидві вплинули на формування цього персонажа. Крім них значну роль відіграла сестра офіційної дружини Маргарет, яка була феміністкою, боролася за права жінок та заснувала першу клініку за контролем над народжуваністю у Штатах. Саме її Вільям Марстон обрав як прототип Диво-жінки. Журналісти досить часто зображали Маргарет в одязі супергероїні, або проводили різноманітні паралелі. Вона ж не заперечувала, оскільки це був постійний піар. Сам Вільям Марстон пояснював постійне зв’язування Диво-жінки рухом феміністок, коли вони прив’язували себе на знак протесту або для того щоб відстояти свої права. Художник заявляв, що для Диво-жінки це також акція протесту – зв’язати, а потім розв’язати пута, такий символічний акт звільнення.

На ній також можна побачити браслети. Це образ кайданів, які були на жінках до їхнього звільнення. Всі жінки-амазонки з цієї серії носять браслети, як спогад про те, що вони були слабкими та поневоленими. Це також символічний акт, що характерний для нашої культури, на кшталт того, як солдати носять з собою кулі, якими їх було поранено. Це своєрідний талісман, перетворення своєї слабкості на силу. Завдяки кайданам Диво-жінка постійно пам’ятає, що вона відповідає не лише за себе, а і за всіх жінок сучасності. Адже якщо ти звільнився, то решта ще може ні. Крім того вони мають практичну функцію – за допомогою браслетів Диво-жінка вміє відображати енергетичні залпи супротивників. Вони також стримують її суперсилу – Диво-жінка на стільки могутня, що браслети мають контролювати сили, аби вона не зруйнувала все довкола.

Супермен – нацист, а Диво-жінка – секретарка?

Диво-жінка певною мірою врятувала комікси. У часи нацизму 1938 року, коли на сторінках “Action Comics” почав діяти Супермен, його творцям Джеррі Сігелу та Джо Шустеру, хоча один з них був євреєм, почали закидати досить очевидну паралель. Творці розповідали, що Супермен – це Моїсей та Ісус в одному персонажі, проте їм ніхто не повірив і читачі провели іншу паралель між “суперлюдиною” і “надлюдиною” до  “Ніцше людини” і відповідно до фашизму, нацизму і катастрофи. Подейкували, що Супермен – це пронацистський персонаж і треба заборонити цей комікс. Проте тоді з’явилася Диво-жінка, яка почала справді боротися із фашизмом. Досить велика частина її пригод пов’язана із подіями, які сталися після Перл Гарбору.

Цікавий момент це прийняття Диво-жінки у Лігу справедливості. Здавалося б, ось воно – нарешті жінка у Лізі справедливості. Проте не варто забувати, що насправді Ліга справедливості не така вже і справедлива. Диво-жінку туди взяли у якості секретарки – найбільш типової жіночої професії у 50-ті роки. Її посадили біля телефону і вона мала б відповідати на дзвінки, але не брати участь у спецопераціях. Таким чином до 60-х і навіть пізніше Диво-жінка у Лізі справедливості це не реверанс у бік жінки, а швидше повернення її “на місце”.

У 21 столітті, завдяки сценаристам Кліфу Чангу і Браяну Азарелло, образ Диво-жінки змінився. Він став цікавішим, глибшим, а яким конкретно можна буде побачити у 2017 році. Але навіть те, що Диво-жінка стане багатогранною, а сексуальність це не головна її риса видно навіть з трейлеру.

Між силою та сексуальністю

У 60-70-х роках з’явилися численні втілення чоловічих образів у жінках-героїнях, серед яких Бетвумен, Супергьорл, Бетгьорл, Жінка-яструб тощо. Цей  феномен величезної кількості жіночих персонажів, які постають з чоловічих, дослідниця коміксів Шоу Хоун назвала “ефектом адамового ребра”. Жіночі персонажі погано йшли, але перш за все тому, що ніхто не писав про самих жінок. Ці супергероїні не були персонажами для споживачок, а швидше жіночими персонажами для чоловік. Вони виконували певну роль ідеальної жінки, подружки, вічної коханки або нещасної ображеної. Наприклад, Бетвумен ввели тоді, коли Бетмена та його учня Робіна запідозрили у гомосексуальності. Так з’явилася і Бетгьорл – для Робіна. Головна зброя цих жінок – їх сексуальність та вміння зваблювати. У нас час з’явилася традиція переписування – нової інтерпретації персонажів. Наприклад у 2006 році з’явилася нова Бетвумен – жінка із дуже сильним характером до того ж нетрадиційної орієнтації. Так сталося із багатьма супергероїнями 70-80-х – залишився зовнішній вигляд, але змінилася поведінка.

У 90-х і 2000-х з’явилися сильні жінки із сильною історією, наприклад, Баффі. Це досить цікавий комікс, тому що його зробили за фільмом. Або СейлорМун, яка виходила як у вигляді мультсеріалу, так і у вигляді коміксів. Цих жінок об’єднує те, що їм насправді не так вже і потрібні чоловіки поруч – вони або не з’являються, або з’являються у традиційній жіночій ролі “подружки”. Таким чином ролі змінилися, а жінки стали самостійнішими. Ми бачимо, що насправді вони можуть діяти самостійно у власному всесвіті.

Останніми роками супергероїнь на екранах більшає: Диво-жінка, Червона відьма, Чорна вдова, Гомора. Але загалом кількість жіночих персонажів, у порівнянні із чоловічими досить мала.

За матеріалами лекції Богдани Романцової “Я зможу сама: як виникли і змінилися супергероїні у кіно” на фестивалі Comic Con.