Куренівка: історія місцевості і одна з найбільших катастроф Києва

Сьогодні Куренівка, що зберегла свій колорит, залишається впізнаваним київським районом, де багатоповерхівки на рівних уживаються з одноповерховими будинками. Саме ці малі/милі будови відносять нас до історії.

У XVII столітті територія Куренівки була передмістям, де розміщувалися курені Київського козацького полку.

Згодом, внаслідок розширення міських меж, місцевість стала ставитися до міського магістрату, і була зоною садівництва і городництва. Куренівка стала великим постачальником овочів і фоуктов для жителів Києва. Місцевий рельєф сприяв забудові території дачами городян.

Хоча при цьому, київська інфраструктура не добралася до Куренівки, а дачники обходилися мінімальними комфортом.

На початку ХХ століття Куренівка стала потужним промисловим районом – один за одним з’явилися цегляні і цукровий заводи, взуттєва фабрика, пивоварні і трамвайний парк. Під час будівельного буму кінця XIX – початку XX століття район став центром виробництва цегли.

Але з Куренівкою пов’язана одна трагічна подія, що назавжди запам’яталося як її жителям, так і всього Києва – 13 березень 1961 року сильний потік з Бабиного Яру, який хлинув через зруйновану дамбу, затопив цю місцевість і привів до великих жертв.

Передумови до виникнення трагедії почали виникати десятиліттям раніше. Кажуть, що влада хотіла в Бабиному Яру зробити парк з розваг, для цього намив пісок в яри, де ще недавно проходили масові розстріли. У 1952 році Київський міський виконком прийняв постанову, згідно з яким, яр зробили звалищем і стали заповнювати промисловими відходами цегельних заводів, які працювали неподалік.

Відповідні для виробництва цегли земельні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах заповнювали яр – за 10 років намили близько 4 мільйонів кубометрів суміші. Намив здійснювався на висоті 40-60 метрів над рівнем району Куренівки.

Одним з факторів, який призвів до трагедії, стало те, що дамбу спорудили не з бетону, а з землі, що не відповідало ніяким нормам безпеки. Додавало небезпеки і те, що намивні роботи проходили і взимку. Замість 8-ми годинного робочого дня, під час якого, намита маса повинна була встигати вчасно надходити в водозбірний колодязь, заводські підприємства працювали цілодобово, причому їх чистили всього один раз – в 1959 році.

Біда прийшла 11-12 березня 1961 року, коли через верх дамби почали переливатися маленькі струмки, ставали все більшими. Однак тривогу піднімати не стали – жителів Куренівки не евакуйовували і робіт по зміцненню греблі не провели.

13 березня о 9 годині 20 хвилин дамбу прорвало і величезна маса пульпи ринула на житловий район. Початкова висота земляного потоку досягала 14 метрів, а це висота 5-поверхового будинку, і рухався він зі швидкістю 5 метрів в секунду.

Лавина пронеслася повз Кирилівську церкву, розмивши на своєму шляху частина кладовища. Через 10 хвилин потік був на Куренівці, затопивши площу в 30 гектар. В районі вулиці Фрунзе (нині Кирилівська) висота хвилі зменшилася до 8 метрів, а маса застигла, перетворюючись в тверду кам’янисту породу. За розповідями очевидців, вал сірого кольору був вище будинків і закривав собою небо. Неконтрольований потік перевертав все на своєму шляху – автомобілі, автобуси, валив стовпи, руйнував будинки. Люди рятувалися як могли – забиралися на дахи будинків і дерева, чіплялися за паркан стадіону «Спартак». Так, повністю було зруйновано 22 одноповерхових будинки, 5 двоповерхових і 2 гуртожитки. Також пульпа повністю накрило трамвайне депо, де загинуло 50 осіб. У той день навіть літаки міняли курс, щоб ніхто не зміг сфотографувати картину трагедії.

Влада довго замовчувала масштаби і наслідки трагедії, хоча повністю їх не розсекречено дотепер. Загиблих ховали в різних місцях міста і за містом, а в документах вказувалися різні дати і причини смерті. Частину тіл так і не вдалося знайти в пластах затверділої маси. Згідно з опублікованими результатами розслідування, в катастрофі загинуло 145 осіб, проте дослідники називають цифру в 1500 загиблих.

Після ліквідації наслідків трагедії, була проведена реконструкція прилеглих житлових кварталів, а на місці приватних будинків побудували багатоповерхівки. Тепер Куренівка – це великий житловий і промисловий район столиці, де серед висоток місцями збереглася одноповерхова забудова кінця XIX століття.

А про страшну київську трагедії сьогодні нагадує кілька пам’ятників.

Повз чинний стадіон «Спартак», трамвайне депо та Куренівський парк возять пасажирів столичні трамваї… А ще півстоліття тому ці місця були епіцентром техногенної катастрофи.