Марія Заньковецька – одружена з театром

“Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми!”, – встає зі свого глядацького крісла один із корифеїв українського театру Марко Кропивницький, підходить до сцени і вручає їй перстень, який вона більше ніколи не зніме. Вона – Марія Заньковецька, акторка, яка щойно розчулила залу своїм дебютом у “Наталці Полтавці”. Жінка, яка попри небажання батька і чоловіка, все таки поїхала у Єлизаветград (тепер Кропивницький) і завоювала собі театр, а разом і з тим серце Миколи Садовського. Однак Марія Заньковецька була з тих жінок, чия професійна кар’єра складається краще за особисте життя.

Ще до початку гри в театрі акторку знали як Марію Костянтинівну Адасовську. Це вже потім вона візьме псевдонім на честь свого рідного села Заньки, що на Ніжинщині, аби не ганьбити прізвище батька – тогочасне суспільство вимагало від жінки покірності чоловікові, сім’ї, турботи за домом та господою, а у дворянських колах акторське ремесло не мало честі. Незважаючи на те, що Марія вийшла заміж за артилерійського офіцера Хлистова завдяки сцені (чоловік побачив її гру у Ніжинському театрі і закохався), чоловік забороняв їй виступати. Вона мусила відмовитися від вступу до консерваторії і переїжджати з ним від одного міста до іншого. Так Марія Хлистова опинилася у місті Бендери, на Бессарабії, де познайомилась з Миколою Тобілевичем-Садовським, і де остаточно стала Заньковецькою.

У 1876 Марія повернулася до Ніжина, де вийшла на сцену місцевого театру. Вона до кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина. Саме там вона мешкала протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер. Однак її перший професійний дебют відбувся не у Ніжині, а в Єлизаветграді, де вона співпрацювала з Марком Кропивницьким. 27 жовтня 1882 року Марія Заньковецька дебютувала у своїй серйозній великій ролі Наталки Полтавки з однойменної п’єси Івана Котляревського. З цього і почалась її кар’єра.

У її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Вона “пережила” жіноче безталання Харитини (“Наймичка” І. К. Карпенка-Карого, 1887 р.), Олени (“Глитай, або ж Павук” М. П. Кропивницького, 1883 р.), Ази (“Циганка Аза” М. П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки (“Не судилось”, 1889, “Чорноморці”, 1882 М. П. Старицького), Галі (“Назар Стодоля”, 1882 Т. Шевченка) та Квітчиної Уляни (“Сватання на Гончарівці”). А ще: Аксюші з “Лісу” О. Островського (1891 р.) та Йо із “Загибелі Надії” Гейєрман. Актриса знімалася в кіно: відтворила образ Наталки Полтавки (1910 р.) та матері (“Остап Бандура”, 1923 р.). Марія Заньковецька за час своєх професійної діяльності побувала з гастролями у Полтаві, Києві, Чернігові, Харкові, Ростові-на-Дону, Житомирі, Одесі, Петербурзі, Москві.

Однак того чоловіка, який привів її у професійний театр і який щоразу клявся їй в коханні, Марія так і не змогла простити. Микола Садовський неодноразово освідчувався акторці, однак навіть після того, як вона пішла від чоловіка не в останню чергу заради нього, одружився з Євгенією Базилевською, яка народила йому синів Миколу та Юрка. Проте і з нею він остаточно не мав щастя, зраджував дружині з іншими акторками і часто приходив до Марії Заньковецької просити пробачення і щоб впустила до себе. Однак вона так і не змогла простити. Після смерті Садовського, Марія попросила похоронну процесію пройтися повз її будинок. Лише тоді, здавалося, вона таки змогла йому все вибачити.

Марія Заньковецька померла у Ніжині невдовзі після смерті Садовського. Поховані вони також поряд – на Байковому кладовищі.

Сьогодні, у 162 день народження Марії Заньковецької, варто згадати не лише про її неймовірний талант, а і про силу духу і волі, розум та вражаючу хоробрість перед труднощами життя.