Розстріляне Відродження: Михайло Бойчук, Іван Падалка, Василь Седляр

We Love Ua закінчує цикл матеріалів, присвячений видатним діячам Розстріляного Відродження. Якщо попередні матеріали в своїй більшості розповідали про письменників, то сьогодні мова піде про українських митців того періоду.

Михайло Бойчук

Михайло Бойчук (1882 – 1937) – живописець світового рівня і основоположник українського монументального мистецтва ХХ століття, заснованого на національних традиціях.
Народився на Тернопільщині, яка тоді була в складі Австро-Угорської імперії, а перші малюнки зробив ще в самому дитинстві.
У 1898 році перебрався до Львова, де став писати ікони. Незабаром його талант був помічений, і завдяки матеріальній підтримці юнак отримав добру європейську освіту в академіях мистецтв Відня, Кракова та Мюнхена. У 1908-1910 роках працював в Парижі, де, крім усього, познайомився з Пабло Пікассо. Після повернення до Львова, працював у Національному музеї, реставруючи ікони і створюючи розпису церковних інтер’єрів.
З 1917 року Михайло Бойчук живе в Києві. Працює над розписами Софійського собору та ін. Був в числі тих, хто заснував Українську академію мистецтв. З 1924 року – професор Художнього інституту. Крім цього тісно співпрацював з режисером Лесем Курбасом, зробивши оформлення для деяких його постановок.
Свій талант художника Михайло Львович з’єднував з ще одним – педагогічним. Послідовники його школи, яких часто називають «бойчукістів», в 1920-30 роках впевнено представляли українську культуру в світі. Бойчук проводив ідею того, що в одній особі повинен поєднуватися і художник і майстер-виконавець. Незважаючи на монументальну спрямованість своєї творчості, він виховував в молоді універсалів, які вміють працювати в різних напрямках, з’єднуючи їх на основі національного образотворчого фольклору. Однак ідея розвитку українського мистецтва йшла врозріз з більшовицькою «соціалістичної культурою».
У 1926-27 роках в компанії своїх вихованців Падалки і Седляра Бойчук знаходився на території Европи, що потім стало арешту художника, якому оголосили підозру в причетності до контрреволюційної діяльності. Разом з рядом послідовників в 1936 році його заарештували НКВД-ти. У наступному році був розстріляний в Києві разом з деякими заарештованими учнями. Той же вирок отримала і його дружина.
У 1958 році Бойчука реабілітували за відсутністю складу злочину, але його роботи і роботи учнів піддавалися цькуванню, і вважалися ідеологічно шкідливими до самого розвалу Союзу. Картини художника після багаторічного зберігання в музейних архівах стали експонуватися тільки після здобуття Україною незалежності.

Іван Падалка

Іван Падалка (1894 – 1937) народився в багатодітній селянській родині на Полтавщині. У 1910-12 роках навчався в художньо-промисловій школі в Миргороді, звідки був виключений за революційні погляди. Потім – в художній школі і Державної академії мистецтв у Києві.

Говорячи про творчість митця, потрібно відзначити, що він був учнем Михайла Бойчука. На думку дослідників, його творчість – поєднання давньоукраїнського професійного і народного мистецтва. Взяв участь у розписі Луцьких казарм у Києві та Червонозаводського театру в Харкові. Крім мальовничих картин, графіки і гравюр працював над ілюстраціями до ряду відомих українських творів, а також дитячої літератури.

Картини Івана Падалки в 1920-30-х роках експонувалися у всіх великих містах СРСР, також у багатьох європейських і африканських країнах.

У першій половині 1920-х років викладав живопис в декількох технікумах. Пізніше, до самого арешту, викладав у Харківському та Київському художніх інститутах. На лекціях він нерідко вживав слова «Україна», «українське мистецтво» і т.п., що владою вважалося неприпустимим.

У 1936 році професора і художника заарештували як «ворога народу», звинувативши в причетності до контрреволюційної організації. Під тривалими тортурами визнав всі пред’явлені звинувачення. У 1937 році був розстріляний. Реабілітований у 1958-му.

На жаль, велика частина робіт була знищена в 1930-х роках, але понад півсотні картин живописця сьогодні зберігаються в різних музеях Києва і України.

Василь Седляр

Василь Седляр (1899 – 1937) народився на Полтавщині в простій селянській українській родині. Закінчив художній інститут і Академію Мистецтв в Києві. Як і Іван Падалка був учнем Михайла Бойчука.

У 1923-30 роках викладач і директор Межигірських художньо-технологічного технікуму та інституту кераміки і скла. У цей період пише одну зі своїх відомих робіт – картину «Розстріл у Межигір’ї», що розповідає про вбивства українців денікінцями.

У 1930-36 – викладач Київського художнього інституту.

Головною працею Седляра сміливо можна назвати ілюстрації до «Кобзаря» Тараса Шевченка – в 1929-31 роках він разом з колегами створив 54 зображення, які відразу викликали захоплення, як у вітчизняній пресі, так і зарубіжної. На думку критиків, малюнки були виконані в манері, близькій до народної, що абсолютно відрізнялося від стилю попередніх ілюстраторів творів Шевченка. На жаль, як видання, так і оригінали робіт Седляра були знищені більшовиками (книги збереглися в одиничних екземплярах у приватних руках). У 2011 році було зроблено нове видання «Кобзаря» з ілюстраціями Василя Теофановича.

У 1926-27 роках вивчав історію світового мистецтва, для чого здійснив поїздку в Німеччину, Францію і Чехословаччину.

У 1936 році, після арешту його друзів-художників Михайла Бойчука та Івана Падалко, заарештували і Василя Седляра. Його звинуватили в участі в націоналістичній терористичній організації і змові проти керівників республіки. Під тортурами художник змушений був визнати провину. У 1937 році його розстріляли разом з друзями та іншими обвинуваченими у київській в’язниці НКВД.

Був посмертно реабілітований в 1958 році, хоча його ім’я надовго викреслили з української історії художньої культури. Відзначимо, що перша персональна виставка робіт Василя Седляра пройшла через багато років після смерті художника – в рік його 110-річчя в 2009 році.