Сергій Сараханов: «Фотограф повинен ставати ARTистом»
Із Сергієм ми зустрілися в обідній час понеділка біля оновленої Поштової набережної. Вона і стала першою темою для розмови.
Погано, що ще не доробили і стоять ці зелені будівельні парканчики; погано, що прибрали МакДональдс, який був зручною точкою для зустрічей городян; добре, що не побудували, як спочатку планували, ТРЦ, а зробили велику прогулянкову зону, хоч і залишили місце для магазинів чи ресторанів…
Але в цілому Сергій висловив повагу уже колишньому архітекторові Києва Целовальнику і всій верхівці департаменту архітектури і містобудування, з яким співпрацює вже кілька років. Після цього ми перейшли на ти і безпосередньо до питань про фотографію в житті головного героя.
WeLoveUA: Часто тебе називають айфонографом, посилаючись на твій інстаграм-аккаунт, де число фоловерів вже перевалило за 200 000… Як ти до цього ставишся?
Сергій Сараханов: Я, звичайно, не проти, але це не моє основне заняття – я вважаю себе портретним фотографом. Мені подобається займатися мобільною фотографією заради фана і мене цікавлять нові технології та їх застосування у фотографії. Це легка фотографія, яка містить в собі багато несерйозності, що дуже корисно для людини, що займається чимось одним довгі роки, дає можливість згадати як це – бути несерйозним.
Якщо ти знімаєш щось одне, то все твоє єство спрямоване на те, щоб бути максимально серйозним, продуктивним, виробляти вдалі алгоритми, які дають стабільний результат, і в цілому ти втрачаєш внутрішнє дитинство.
Знімаючи на телефон, ти в якійсь мірі це дитинство повертаєш, і цей процес мені імпонує. Крім того, мобільна фотографія дозволяє не брати в поїздки ще одну камеру (при мені завжди плівкова середньоформатна і телефон).
Мобільна фотографія цікава мені своєю експериментальністю. Адже технічні обмеження на даний момент дуже великі, а навчившись їх обходити, можна отримати такий результат, що глядач ніколи і не зрозуміє, на що зроблений цей кадр.
Сучасні смартфони знімають і відео в Full HD або навіть в 4К, через що багато людей намагається робити кліпи за допомогою них. Ти не думав несерйозну для тебе мобільну фотографію перевести в серйозне русло?
Я часто виступаю в ролі оператора або режисера-оператора. Працюючи над короткометражкою, можу певні сцени зняти на телефон і потім заміщую в загальну картину. Розуміючи світло, колір, локацію, можна зняти в правильний час доби хороший кадр на смартфон і змішати з картинкою з DSLR, беззеркалки, Black Magic’a або навіть RED’a.
Одного разу LG подарували мені свій флагман G4, який я для них тестував… Так от він вміє робити витримку 30 секунд – ти можеш поставити її вночі і зняти зоряне небо.
Є люди, які навіть на дзеркалки не знімають таке, а, замовивши ND-фільтр, можна знімати на довгій витримці й в день. Так що мобільна фотографія розвивається стрімкими темпами. Я б не зробив Instagram своєю основною роботою, але монетизувати можна і, періодично, я роблю це – у мене є стабільний потік проектів, пов’язаних з мобільного фотографією. Звичайно ж, не рекламую фітнес-центри або магазини одягу. Мене запрошують в якісь проекти прорекламувати певний бренд або виступити в журі. Сюди ж я схильний відносити лекції з мобільної фотографії: он-лайн курс, який ми зробили спільно з amlab.me, теж користується популярністю. Якщо до монетизації підходити не в лоб, а гарно, щоб не засмучувати аудиторію дурною рекламою, то це більш ніж реально. Є люди, які займаються цим настільки серйозно, що Instagram приносить їм по 2-3 тис. доларів на місяць. Я не прагну до цього, тому що довелося б займатися аккаунтом постійно. Зараз в Україні бренди тільки починають оцінювати потенціал цього додатка, через кілька років після решти світу. Як ти ставишся до того, що люди знімають на професійні камери, а потім адаптують під додаток і видають це за мобільний фотографію? Нормально. Але, якщо це конкурс мобільної фотографії, який я суджу, а людина намагається обдурити і видати за знімок на телефон, то, природно, ставлюся негативно. Хоча в цілому, я намагаюся уникати різких суджень. Краще говорити тільки хороше або не говорити взагалі. Цим я і займаюся. Я бачив у тебе є аккаунт з твоїми плівковими фотографіями … Так, так, знайомі радили показувати і плівкові знімки в Instagram, я вирішив прислухатися. А так як не хотів змішувати середній формат і мобільні кадри, то завів новий. Здебільшого я це зробив тому, що хочу вивести свої роботи за межі СНД і спілкуватися з іноземними фотографами. Ні в одній іншій соціальній мережі або фоторесурсі я не спілкувався з такою кількістю людей з Америки, Англії, Франції, країн Східної Європи, Індонезії, Індії, Японії.
Давай перейдемо до «серйозної» фотографії, до твоєї основної спеціальності – портретам. Кого легше знімати: знайомих/незнайомих, чоловіків/жінок? Близьких знімати завжди важче: ступінь відповідальності вище, ставлення інше. На зйомці ти повинен керувати процесом і це безумовний момент, але, знімаючи батьків або друзів, домішуються ваші особисті стосунки. Через це відповідальність вища, кількість витрачених нервів більша, але робити це, причому, добре, потрібно неодмінно. Ніхто інший цього не зробить за тебе.
Я завжди багато знімав жіночі портрети, хоч іноді було трохи цікавіше знімати чоловіків. На даний момент цікаво і те, і інше, знову ж, з невеликим ухилом у бік чоловічих – хоча б тому, що це мало хто робить.
Не менш цікаво фотографувати літніх людей. Ще недавно була тенденція знімати літніх, але зараз це в минулому і я не назву багато імен фотографів, які працювали б зі старшим поколінням. Мені цікавий дитячий портрет. Планую цим займатися в рамках якихось проектів. Нещодавно мене запросила Тата Кеплер в проект «Переселенці» під патронатом British Council. Він виявився коротким, але дуже насиченим. 12 листопада відкрилася велика виставка на Софійській площі. Він про людей, які переїхали сюди із зони АТО, і знайшли тут нове життя… і сили його почати. Це звичайні люди, яких ти можеш зустріти на вулиці, і в кожного з них – своя цікава історія. А їхні портрети розповідають якусь її частинку.
Цей проект ми знімали на цифру, але результатом, зробленим на плівку, я задоволений більше. На даний момент я знімаю на Hasselblad 501c, з задниками 6х6 і 6х4,5 – мені подобається, яку різку картинку вона дає. До цього були Mamiya і Contax.
Пробував знімати на Pentax 645z. В цілому крута камера, але я не розкрив всі можливості з першого разу. Зараз я знімаю на беззеркальную камеру. Ми співпрацюємо з компанією Sony і я придбав їх нову Sony A7R II – це справжній монстр: в компактному корпусі з абсолютно нереально класною картинкою. Колір виходить божественний. Діапазон – 13,3 стопів. Я вважаю, це чудова камера для арту і постановочної фотографії – тобто, для моїх цілей вона підходить ідеально. Використовую з мануальними Цейсс. Мені імпонує, що вона важить менше 0,5 кг і дозволяє скоротити вагу мого фоторюкзака в 1,5-2 рази. Комусь вона здається дуже маленькою, мене кожен раз це тішить.
Чи важливо мати фотографічну освіту?
Фотоосвіта вищого сегменту, як мені здається, в СНД практично мертва. Я отримав вищу освіту максимально наближену до «фотографа» – педагог з фотомистецтва і кінорежисури в Санкт-Петербурзі, але про саму фотографію я там не дізнався практично нічого.
Я впевнений, що максимальні сили потрібно витрачати саме на самоосвіту і, коли починаєш розуміти, чого ти хочеш від фотографії, можеш іти до конкретного викладача в якусь школу.
Якщо ж фотограф зовсім початківець, то можна вибрати базовий курс. Тут вже важливо, наскільки добре опрацьований і складений цей курс. У своїй школі я цим займався (і продовжую) сам, тому впевнений, що новачки отримають максимум знань.
Крім того, не варто забувати про освіту за кордоном, якщо є така можливість. Наприклад, там багато літніх шкіл, підготовчі курси при вступі. Думаю, це має бути пріоритетнішим, ніж витрачати 6 років на навчання в морально застарілому виші.
Як ти думаєш, чи може ця ситуація змінитися в майбутньому? Фотоосвіта у ВНЗ може стати кориснішою?
Для цього держава повинна усвідомлювати цінність цієї професії.
Ми (Ред: Kiev Art College) зараз робимо спільний проект з Fedoriv Hub – серію лекцій та воркшопів. Буде лекція про документальну фотографію: відомі фотографи розкажуть, як вони працюють. Адже є інтерес до цієї гілки фотографії. Правда, як мені здається, людей, які змогли зробити дійсно унікальні кадри в цей смутний час, зовсім мало. Один з них, Максим Дондюк, буде у нас виступати. Але документальна фотографія стоїть осібно від інших жанрів. Тому не потрібно сподіватися, що вітчизняна фотографія підніметься тільки через те, що в нашій країні відбуваються страшні події.
Щоб щось змінилося, потрібно міняти всю застарілу систему освіти. Займатися національним мистецтвом, розвивати його в Україні, запрошувати нове покоління вітчизняних викладачів і майстрів з Європи – ось яка ініціатива повинна з’явитися у Міністерства культури. І я говорю не тільки про фотографію, але й про кінематограф, дизайн, живопис, скульптуру та хореографію.
Але коли в країні низький рівень життя і багатьом людям нічого їсти, про мистецтво дуже складно думати.
А сам би хотів викладати у виші?
Так, але, відверто кажучи, я не впевнений, що зможу цим займатися тут. Швидше поїду, отримаю другу вищу фотографічну освіту, вже світового зразка, і років до 40 буду викладати в зарубіжному виші. Мені б хотілося, щоб так склалося.
Тут у мене є школа і цього поки вистачає – я бачу, що багато людей, які у нас навчаються, ростуть в творчому плані.
Як ти думаєш фотографія – це талант чи досвід і робота над собою?
Упевнений, є люди з дуже сильним внутрішнім талантом, поривом, правильними батьками, вихованням, які здатні займатися цим інтуїтивно.
Але більшість, володіючи здібностями, часто можуть про них і не підозрювати або пригнічувати через життєві обставини, необхідності заробляти, годувати сім’ю.
Усе починається в дитинстві. Проблема в тому, що цим не займаються. Наприклад, перед школою немає глобального завдання виявити у дитини схильності до чого-небудь. Все залежить лише від батьків, і, якщо пощастить, від окремих вчителів.
Інтерес до фотографії вимагає початкову обдарованість, талант, який, в теорії, є у кожної людини. Необхідно відчути його, виявити, або ж наштовхнутися випадково. А потім потрібно постаратися його розкрити, розвинути і реалізувати.
Я вважаю, що базова естетична освіта дуже важлива. Навіть кілька років художньої школи в дитинстві дають хороший заділ на майбутнє.
Дуже важливо те, що ти отримав у дитинстві: чи показували тобі в дитинстві альбоми з живописом чи ні, ходив з батьками або бабусею і дідусем в музеї.
Дуже складно буде займатися творчістю, якщо тебе розвивають розважальні передачі або телесеріали. Ти повинен з дитинства насититися мистецтвом і хотіти творити сам щось подібне.
Ти почав долучати до мистецтва сина?
Поки що ні, рано ще. Але я думаю, що у Давида є всі шанси вирости творчою людиною, так як він часто бачить знімальний процес Олі з Женею (Ред: відомі сімейні та фуд-фотографи Ольга та Євгенія Драч) спілкується з цікавими людьми, які приходять в гості. Коли дитина відчуває, що атмосфера навколо хороша, він приймає її.
Але він стане тим, ким захоче стати. Тут немає місця насильству.
У якій атмосфері виріс ти?
Я дуже багато спілкувався зі своєю бабусею – дружиною академіка – мого дідуся, якого, на жаль, я не застав. Дивився альбоми з живописом. Мама малювала аквареллю і грала на фортепіано. У будинку була гігантська домашня бібліотека, тому читав книги з чотирьох років. На стінах у нас висіли великі картини не дуже відомих художників, і тільки зараз я розумію, що і вони зробили серйозний вплив. Ближче до зими з’їжджу до батьків у гості, треба перезняти ці картини, роздрукую і повішу вдома.
У мене є деяка кількість кумирів – класиків світової фотографії та я прагну вчитися у них не конкретним ідеям, а методам – як створюються знімки. В цілому, намагаюся присвятити свій час спілкуванню з людьми, які в чомусь краще за мене.
Це можуть бути художники, архітектори, музиканти, хореографи. Суть одна і та ж для всіх: коли ти взаємодієш з тим, хто краще за тебе, ти повинен вчитися у них. Мене, наприклад, дуже надихає співпраця з Костею Томільченко (Ред: відомий хореограф, телеведучий) – це неймовірно талановита, розумна людина. Мене радує кожна можливість попрацювати з ним – навіть просто спостерігаючи, як в його голові народжуються ідеї мізансцен, а потім цей номер виростає у всій красі – це дорогого коштує.
Завжди потрібно рівнятися на кращих.
Ти знайомий з Вірою Полозкова, з групою 5’nizza… А як ти шукаєш інших моделей для своїх робіт?
Завжди використовую соціальний ресурс, адже ми живемо в такий час, коли соціальні мережі дають колосальні комунікативні можливості. Крім того, можу запитати у моїх постійних моделей, кого є сенс познімати і, буває, радять цікавих знайомих. Періодично підходжу до когось на вулиці, але мені цей метод складно використовувати на постійній основі. У пошуку моделі головне визначитися з критеріями.
Що порадиш початківцям фотографам, які бажають реалізувати себе в Україні?
Найголовніше – потрібно навчитися працювати так, щоб у тебе все хрустіло, пахати на повну. Ще з самого початку потрібно мати повагу до себе, до інших людей. Потрібно багато вчитися: курси, школи, самоосвіта. Можливо, піти працювати другим фотографом до досвідченішого колеги.
У перший час потрібно братися за все: накопичувати досвід, заробляти зв’язки.
Другий етап: відсікати зайве, вибрати спеціалізацію. У мене такий перелом стався років в 22-23, коли я вже не розумів, чим займаюся: сьогодні я знімаю їжу, завтра предметку, післязавтра весілля. У підсумку я відмовився майже від усього, крім портретів.
Раджу створити фінансову подушку на півроку-рік і кинути максимальні сили на пошук замовлень в обраному жанрі фотографії. Можеш навіть робити деякі зйомки за мінімальний бюджет або зовсім за свої гроші, щоб напрацювати гарне тематичне портфоліо.
У нас чомусь фотографи абсолютно не звикли інвестувати в себе, в творчі проекти, які, в підсумку, призводять до цікавих комерційних проектів. У підсумку потрібно з часом переходити від ремесла до більш творчій роботи – ставати ARTистом.