Українські монахи: як влаштоване життя в обителях

Монастирі на території України стали з’являтися після Хрещення Русі князем Володимиром у 988 році. Першими були: Лядовський монастир (1014), Києво-Печерська Лавра (+1051) і Видубицький монастир (1070). Цей процес продовжується і сьогодні – щороку в нашій країні відкривається кілька монастирів.

Монастирі є в кожній області України – в одних регіонах їх всього кілька, в інших число доходить до півсотні. Це пов’язано з самою природою монастирів. Найчастіше вони утворювалися у віддалених від цивілізації місць, які підходять для самоти і молитви. Тому велика частина чернечих обителей знаходиться в гірській і лісовій місцевості.

У Закарпатській області приблизно 40 монастирів, в Чернівецькій області та Криму – 20. Для порівняння в Херсонській області всього 3 монастиря, а у Луганській – 5.

У кожній з областей (за винятком Львівської) переважна кількість монастирів перебуває в юрисдикції Української Православної Церкви, тому наведемо приблизну статистику на підставі даних цієї конфесії.

У нашій країні налічується понад 200 монастирів. У цих обителях несе служіння приблизно 5000 осіб: 2000 ченців і 3000 черниць.

Відродження

Сучасне чернече життя почало відроджуватися в кінці 1980-х – початку 1990-х років, після, майже 70-річного радянського періоду, коли монастирі закривали або руйнували, а ченців розстрілювали або відправляли на заслання. Спершу у багатьох було романтичне уявлення про справжнє життя в монастирі, тому вони просто не витримували всіх душевних і фізичних навантажень.

Зараз всі, хто хоче прийняти чернецтво, найчастіше розуміють, на що йдуть і для чого.

Рішення про ту чи іншу людину у монастирі ухвалює намісник/настоятель (у разі чоловічого), а в разі жіночого – настоятелька.

Період адаптації

Спершу, кандидат деякий час живе в монастирі, ходить на слухняності, звикає до монастирського життя і вирішує для себе, чи здатний він присвятити своє життя монастирю. На це може піти до кількох років.

Спочатку його приймають як трудника (від слова “трудитися”). Через деякий час його приймають до числа братії, але не як ченця, а в якості послушника. При цьому йому вже видають підрясник – повсякденний чернечий одяг. А вже потім – чернечий постриг. Різниця лише в тому, що людина вже дає обітниці (обіцянки), що зобов’язується виконувати: нестяжательство (полягає у відмові від усіх земних благ), слухняність (готовність виконувати всі доручення наставника), цнотливість або безшлюбність (монах не може одружитися або черниця вийти заміж, а також мати сексуальні стосунки).

Внутрішнє життя в будь-якому монастирі регулюється його статутом, тобто зборами правил проживання ченців у монастирі. В цілому, устрій чернечого життя православних монастирів незалежний від регіону та гендерної приналежності і більш-менш однаковий. У стародавніх обителях також велике значення мають сформовані протягом століть традиції, характерні для тієї чи іншої громади.

Режим

У всіх монастирях життя протікає за певним розпорядком.

• День у жителів монастиря (насельників) починається з відвідин ранкового богослужіння, в 5-6 годин і триває до 8-9. У деяких монастирях після цього буває щось на зразок легкого сніданку, наприклад, чай, фрукти і сухарі.
• Далі всі розходяться по призначеним послухам.
• Опівдні всі насельники сходяться на обід, а потім знову йдуть на послухи. Як правило, в 17 годині починається вечірня служба, по закінченні якої – вечеря.
• Після вечірньої трапези ченцям надається вільний час, коли вони можуть молитися, читати, прибирати у своїй келії, прогулюватися територією монастиря, займатися особистими справами. О 23 годині настає загальний відбій.

Харчування

Трохи розповімо про те, чим харчуються насельники монастирів. До революції 1917 року монастирі (точніше, більшість з них) в нашій країні були самодостатніми у вирощуванні та виробництві продуктів харчування. Тоді обителі володіли земельними дылянками, садами, полями і озерами, тому могли забезпечити себе всім необхідним. Зі свого господарства ченці годували парафіян, прочан, робітників і бідняків.

У наш час далеко не кожний монастир має великі земельні ділянки, а то й зовсім територія обителі обмежується храмом і декількома будівлями.

Головна відмінність монастирського столу від звичайного в тому, що в монастирях не їдять м’яса. У їжу використовують овочі, фрукти, крупи, молочні продукти, рибу, гриби, ягоди, випічку. Крім того, до звичайних пісних днів по середах і п’ятницях пост додається і по понеділках.

В пост ченці вживають їжу тільки рослинного походження, а в певні встановлені дні – ще й рибу.

Варто відзначити, що багато монастирів, особливо нових, досить бідні, тому навіть у звичайні  дні не завжди можуть собі дозволити молочні продукти, яйця і рибу.

Їдять ченці в певному місці, що зветься трапезна. На трапезу насельників скликають дзвоном. Під час прийому їжі один з ченців читає житія святих.

Послух

Це робота, яку доручає керівництво монастиря монахам і послушникам. Послух може бути як короткостроковим, наприклад, прибирання території, або довгим (постійним), наприклад, кухарем на братській кухні. На послух призначають не на все життя – він може змінюватися в залежності від віку людини, ієрархічного стану і терміну перебування в монастирі. Найчастіше, насельники мають по кілька послухів.

Монахиня Херувима, секретар настоятельки Флорівського жіночого монастиря Києва, в одному з інтерв’ю сказала наступне: «Зараз в монастирі 200 сестер, також до нас приходять Трудниця. Основним послухом є рукоділля – сестри займаються шиттям, зокрема, шиють покриття для священників та одяг для черниць, пишуть ікони, співають на кліросі».

Взагалі послух може бути найрізноманітнішим. На це впливає і розміри монастиря, і число насельников, і географічне розташування, і прихильність до церковної адміністрації. Тому спектр послухів йде від працівника корівника до завідувача іконописної майстерні.

Залежно від монастиря, послух буває наступним: робота на кухні, пасіці, пекарні, винограднику, городі, гаражі, бібліотеці, друкарні, саду, складі, пральній, швацькій, столярній, іконописній майстеренях, прибирання території, заготівля дрів та ін.

У Києво-печерській Лаврі є такий специфічний послух, як доглядачі далеких і ближніх печер.

Частина послуху відноситься до храму: управління хором або спів на хорі, прибирання в храмі, чищення начиння і ремонт покриттів. Окрім цього буває посадовий послух: економ (завідує усіма господарськими справами в монастирі і бухгалтерією), завідуючий канцелярією, духівник (керує духовними питаннями життя монастиря), благочинний (дивиться за порядком в монастирі, храмах і на богослужіннях). Якщо чернець знаходиться у священному сані (ієромонах, ігумен, архімандрит), то його прямим послухом також є здійснення богослужіння, сповідь, бесіди з вірянами.

Сучасне чернецтво багато в чому відрізняється від попередніх поколінь. Це в першу чергу обумовлено місцем розташування обителі (у великому місті або вглушині) і технічним розвитком суспільства.

Не секрет, що у багатьох ченців є комп’ютери, мобільні телефони і інші гаджети. Часто це пов’язано із родом занять. Наприклад, багато ченців працюють в церковних адміністраціях, органах управління і канцеляріях, ведуть бухгалтерські справи, читають лекції як в семінаріях, так і світських учбових закладах, пишуть книги, статті, ведуть сайти і блоги, працюють у видавництвах.

Якими би не були часи і особливості того чи іншого монастиря, саме монастирі з часів появи християнства на наших землях відігравали ключову роль в духовному житті народу і нашої країни. Були місцем молитовного подвигу тих, хто бажає присвятити своє життя Богові або просто молитиметься і відпочиватиме від мирської метушні.