Вікентій Хвойка – в пошуках загубленої цивілізації

Історія – невід’ємна складова життя кожного з нас, нашої суті. Саме завдяки їй ми є такими, як зараз. Вивчаючи історію, ми дізнаємося своє минуле і пам’ятаємо своє коріння. Часто, через неї навіть розпочинаються та закінчуються війни. І ті, хто стоїть на сторожі справжньої і неупередженої історії, також заслуговують на вшанування в віках. Одної з таких величних постатей є і Вікентій Хвойка – видатний український археолог.

На зорі шляху

Сам Вікентій (Чеслав) В’ячеславович народився в Чехії, в невеличкому селищі Семин, поблизу від Ельби. Йшов 1850 рік, коли 8 лютого в родині, яка належала до стародавнього лицарського роду, вперше побачив світ хлопчик. Незважаючи на родовите походження Вікентій зростав у домі звичайних поселян, ким були його батьки. Так сталося через те, що після одної з битв їх родове гніздо було розгромлене та спалене. У полум’ї загинули і всі документи та грамоти.

Вікентій був старшим з дітей родини Хвойки. В нього було ще 8 молодших братів та сестер. Через це він рано подорослішав і мав щоденно допомагати батькам. Незважаючи на це, хлопець здобув добру освіту в училищі, де вперше захоплюється історією. Коли в 1867 році він переїжджає до Праги, його захоплення перетворюється на справжню пристрасть. Він поглиблено займається вивченням спеціальної літератури паралельно вивчаючи декілька найпопулярніших європейських мов. Зводить знайомства з відомими археологами та істориками того часу. В 18 років хлопець самостійно, пішки здійснює подорож Німеччиною та Австрією відвідуючи історичні пам’ятки та музеї.

Любов довжиною в ціле життя

Знаєте, можливо, ми ніколи б не дізналися про Вікентія Хвойку, якби не таке звичайне і просте почуття, як кохання. Вікентій виявився справжнім романтиком. Коли чоловікові лише виповнилося 26, йому судилася доленосна зустріч, яка мала повністю змінити його життя. В Празі він знайомиться з родиною Александровських, які були корінними киянами. Вперше побачивши їх дочку він глибоко і чисто покохав. Його почуття було настільки сильним, що він пішов супроти свого роду.

На той час Анна та Вацлав Хвойки тримали прибуткове молочне господарство. Аби розширити свій вплив та багатство вони змовилися одружити свого первістка на заможній дівчині. Але дізнавшись про це Вікентій відкидає усі пропозиції та одружується на коханій, відмовившись від грошей та статку.

Разом з дружиною та її родиною він вперше опиняється в Києві. Та щастя молодят було недовгим. Невдовзі в дружини Вікентія Хвойки виявляють невиліковну душевну хворобу. Не зважаючи на це, Вікентій залишається вірним своїй коханій і до кінця свого життя залишається одинаком.

Людина дії

Переїхавши до Києва в 1876 році, Вікентій В’ячеславович не одразу розпочинає займатися археологією. Для початку він влаштовується на роботу викладача. Спектр дисциплін достатньо широкий і різносторонній – німецька мова, живопис, фехтування.

Але невдовзі його починають цікавити нові сторінки життя. Таким чином він знаходить себе у бізнесі – здобуває значний статок на торгівлі хмелем та просом. А після цього починає цікавитися агрономією. Та не зважаючи на це доля знову нагадує йому про його колишню пристрасть – археологію.

У клуні, де 40-річний чоловік облаштовує свою агрономічну лабораторію неочікувано спалахує пожежа. Вогонь нищить не тільки дослідні зразки, але й нагороди з кількох сільськогосподарських виставок, декілька грамот та інших відзнак, які зберігалися поруч. Коли Вікентій прийшов на згарище і з сумом почав розгрібати попіл разом з робітниками, він робить несподівану знахідку. В розкиданому смітті Вікентій знаходить дещо блискуче. Це виявилися старовинні уламки різнокольорових кілець, які згодом Хвойка продав. Таким чином, в душі чоловіка знову спалахує жага до пошуку скарбів історії.

З археологією на «ти»

Деякі, можуть вважати, що при здійсненні розкопок Вікентію просто щастило. Перший раз і одразу успіх – на Кирилівській височині була знайдена палеолітична стоянка з рештками мамонта, поселеннями неоліту та бронзового віку. Але це далеко не так. Його діям передувала ретельна підготовка.

Для початку він знайшов спонсорів – ними стали родини Ханенків та Терещенків, які підтримували його діяльність і в майбутньому. Свої майбутні місця розкопок він знаходив об’їжджаючи села та хутори. Спілкуючись з селянами, він завжди питав: «Чи не знаходили ви при оранці на полях якісь старовинні речі або черепки?».

Завдяки цій практиці вже в 1896 році були виявленні сліди абсолютно нової на той час цивілізації. Вона була названа  на честь найближчого поселення – Трипільською. Згодом, її сліди виявили у Стайках та Жуківцях, Києві та на кручах над Дніпром. Як першовідкривач він провів роботу по її класифікації та встановив приблизний час існування культури трипільців. Виявилося, що вона існувала задовго до створення Європейських культур, та навіть до стародавнього Єгипту. Це відкриття мало шалений успіх в світі.

Не зважаючи на важку хворобу (сухоти), Вікентій Хвойка продовжує працювати. Робить ще ряд знахідок на Київщині, досліджує зарубинецьку культуру тощо. А в 1899 році засновує Київський міський музей старовини та мистецтва (сучасний Національний художній музей України). Свій спочинок Вікентій В’ячеславович Хвойка знайшов 2 листопада 1914 року.

Стара історія сьогодні

На честь видатного археолога було встановлено декілька пам’ятників (в Києві та Трипіллі). Тепер відкрито декілька музеїв трипільської культури на базі знахідок Хвойки. Їх можна побачити в приватному музеї Трипільської культури «Давня Арата-Україна» (с. Трипілля, вул. Риболовецька 1) та в обласному Археологічному музеї (с. Трипілля, вул. Героїв Трипілля 12).

Вікентій Хвойка – неординарна людина та особистість, яка пройшла довгий шлях, спромоглася дістати успіх у багатьох сферах життя і знайти свій власний шлях. Його історія вчить, що не можна здаватися та опускати руки. Адже навіть на згарищі ти зможеш віднайти справжній скарб.