День вишиванки. Історія і різномаїття символу

Вишитий декор був присутній у 16-17 ст. у костюмі вищих верств населення, і, під впливом моди к 18 ст. залишилась у вигляді декорування постільної і натільної білизни, яке вишивали сільські швачки, після певного навчання. І ось вже звідси бере свій початок вишивка сільської народної сорочки, яка одночасно була і верхнім і нижнім одягом.

Вишиванка – етнічний символ

Українська народна вишивка є етнічним символом, яскравим, самобутнім. Так само як і у інших етносів – румунів, болгар, словаків, поляків. Це був декор, який легко змінювався під впливом моди, що рушала далі і далі. Таким яскравим прикладом може слугувати так звана брокарівська вишивка.

Про колористику української вишивки різних регіонів ми можемо судити по зразкам одягу кінця 19-20 ст., що зараз є у музеях. Про більш давні одяг складно щось напевне сказати, тому що він майже не зберігся.

Кожен регіон мав свій орнамент і свою колористику. Найбільш давні орнаменти – це геометрія, довше за все вона зберіглась приміром на Поліссі та на Гуцульщині. Причому Колористика гулульщині – це яскравий барвистий поліхром, а ось Полісся виділяється поєднанням червоного та білого кольорів. Виникнення геометричних орнаментів було пов’язане з відтворенням тканого орнаменту, який був тільки геометричним.

Згодом геометрія трансформується у сгеометризовані рослинні мотиви, а вони вже в свою чергу у квіткові узори.

Географія вишивки

Найбільш колоритна гама у вишивках Гуцульщини і Буковини – поліхром, бісер, золота та срібна нитка.

Полтавщина відома своїми вишивками білим по білому, а також вишиванками у золотистих та синіх тонах.

Поділля, та його відомі борщівські вишивки – червоно-чорні, або чорні.

Київщина відома своєю червоно-синьою гамою.

Малюнка важливо дотримуватись, якщо ви хочете відтворити саме сорочку певного регіону, тоді необхідно дотримуватись крою, кольорів, розташування вишитих елементів по конструктивним швам для того, щоб ваш виріб був гармонійний. У випадку, якщо ви просто хочете вишити сорочку з певним орнаментом, ви можете обрати будь який, і це буде цілком сучасний виріб.

Найбільш архаїчний жіночий головний убір складався з двох частин – очіпка, під який ховалось волосся, та намітки, яка пізніше замінилась на хустку.

Очипок міг бути простий та непримітний, тоді він повністю ховався під наміткою, міг бути дорогим, парчовим з купованих тканин, який жінка носила таким чином, щоб ого було добре видно.

Мода на очіпки могла бути різною в залежності від різних обставин, у тому числі від уніформи полків які стояли біля села.

Українські прикраси

Прикраси українські жінки любили, мали вдосталь і носили. Часто по прикрасам можна визначити регіон, навіть не дуже розбираючись у всіх інших деталях народного костюму. Розповсюдження прикрас у першу чергу залежало від імпорту.

Корали с монетами, перли, бурштин та стрічки носили по всій Україні. Прикраси з вениційського скла та з бісеру зустрічались на Правому березі та закінчувались на Поділлі. Київщина та весь лівий берег відомі своїми дукачами з бантами.

Масивні багаторядні латунні хрести у декілька рядів – це гуцульські згарди. Дуже своєрідні прикраси, які зустрічались тільки на Буковині – це салби, велика кількість монет, нашита на шматок полотна.

Особливості одягу молодих і літніх жінок та чоловіків

Принциповою відмінністю одягу літніх жінок, та і чоловіків також була кольорова гама. Чим старшою ставала жінка тим більше з ії одягу зникали яскраві кольори, простіше ставали орнаменти вишивки, мінімізувались прикраси. Старшою, літньою жінкою жінка вважалась, коли виходила з фертильного віку (як правило у 30 років). І з цього часу в її одязі домінували сірий, темно синій, коричневий кольори.

Молодь більше підпадала під вплив міської моди, відмовляючись від домотканих тканин на користь фабричного більш легкого та яскравого, що засуджувалось старшим поколінням.

Вже на зламі 19 і 20 століть – молоді жінки носили хустки, а літні жінки – намітку. За цією відмінністю можна судити про вік жінок на старих світлинах.

Весільне вбрання – особлива тема: традиційні умови пошиття такого одягу

Одяг, що весільний що святковий був однаковий. За вийнятком того, що весільний включав кожух, гуню, гуглю и головні убори. Це було пов’язано з весільним обрядом під час якого в одяг вкладались благопобажання – багатства, здоров’я та довголіття.

Найяскравішю рисою весільного вбрання був головний убір нареченої (буковинский ковил, гуцульські уплітки, західно-подільське чільце).

Сучасні вишиванки та аутентичні

Вишивка пов’язана з полотном. Переплетення ниток в сучасній тканині відрізняється від домотканого полотна, а отже буде відрізнятись і пропорції малюнку.

Сучасні вишиванки шиють у вигляді блуз, на відміну від старовинних, які бували двох видів: додільна та до підтички, але все вони були довгими.

Сьогоднішня палітра ниток відрізняється дає можливості, яких раніше не було. Полотно для автентичних сорочок було білим, сьогодні відшивають всю палітру кольорів, трансформують вишивку, створюють свої мотиви.

Окремої уваги заслуговує машина вишивка, яка використовується в сучасності, і чого раніше не було. Хоча якщо наші прабабусі мали б таку можливість, не впевнена що вони нею б не скористались.

Те, що ми бачимо із сучасних робіт це сучасна автентика, можливо через 100 років ці речі теж будуть предметом дослідження. Тільки це вже буде річ міського не сільського плану. Якщо жінка сьогодні купує тканину, компонує малюнок, створює річ, вона робить те саме, що робили жінки раніше, тому це так, сучасна автентика.

Народний костюм завжди був під впливом моди, консерватори ніколи не любили змін, але їх, зміни не спинити. Є вдалі рішення, є не дуже, але це є неминучі наслідки руху вперед.

А ще мода – це орієнтир на престижні речі. Зараз мода, нажаль, повернулась у бік «купити та носити автентику», ми маємо бізнес на старих речах суть якого «зносити і викинути». Такими темпами через 50-60 років ми втратимо всі ці чудові зразки сорочок нашого культурного багажу. Текстиль не золото, яке нетлінне, його необхідно зберігати в спеціальних умовах. Із кожним пранням сорочка поступово втрачається. Саме тому не зберігся повсякденний одяг, його носили і виносили, ми маємо тільки зразки святкового, який шанобливо берегли.