Ідемо в Качанівку!
Погода цієї осені приємно дивує. Немов би кличе виїхати з міста на вихідні та подивитися, що цікавого в найближчих областях. Тому якщо не знаєте, чим зайняти себе у два вільні від роботи чи навчання дні, можна поїхати у Качанівку – це всього-на-всього 170 кілометрів від Києва.
Маєток у Качанівці цікавий тим, що це – єдиний архітектурно-парковий комплекс в Україні, який повністю вцілів після воєн та революцій ХХ століття.
Історія та власники
Маєток побудували ще у XVIII столітті. Ескізи одноповерхового будинку в романтичному стилі, прикрашеного численними шпилями та баштами (а саме таким був будинок першопочатково) підготував Карл Бланк. Облаштуванням парку навколо садиби займався український архітектор Максим Мосцепанов.
Першим власником поселення був Федір Болгарин. У нього маєток придбав Федір Коченовський – придворний півчий імператриці Єлизавети, прізвищем якого і стали називати палац.
Наступним власником земель був граф Рум’янцев-Задунайський – президент Малоросійської колегії та тогочасний губернатор Малоросії.
Після Рум’янцева садиба перейшла у власність Григорія Почеки, колишнього управителя. Він вирішив збільшити територію володінь. З’являються нові будівлі різного призначення та пейзажний парк. Після смерті чоловіка, будинок залишається у спадок його пасинку Григорію Тарновському.
Тарновські
У Качанівці проживали три покоління Тарновських, які зробили місце осередком культурно-мистецького життя, відомим на всю країну. Тут знаходилася і сімейна усипальниця поміщиків, розміщена всередині церкви Георгія Хозевіта – єдиної свого роду у Східній Європі. Незважаючи на велику кількість володінь та декілька інших маєтків, Григорій Тарновський вирішив облаштувати родинне гніздечко саме в Качанівці.
Пізніше власником маєтку став племінник Григорія – Василь Тарновський старший. В цей період починається час найбільшого розквіту. За час проживання тут Василя в альбомі для гостей зібралося більше 600 автографів відомих громадських та культурних діячів. Тут завжди було повно гостей. Будинок був своєрідним культурним центром, де збиралися митці і талановита творча молодь. В різні часи сюди приїжджали Микола Гоголь, Михайло Глінка, Михайло Врубель, Лев Жемчужников, Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Дмитро Яворницький, Микола Костомаров. Навіть Тарас Шевченко читав гостям свої вірші та змальовував пейзажі. На честь Козаря в маєтку посадили дубок, а одна з альтанок носить ім’я славетного композитора Глінки.
Тарновські були нащадками козацької старшини, цікавилися українською культурою та захоплювалися старожитностями. Василь зібрав велику бібліотеку та колекцію творів мистецтва. А за допомогу художникам був навіть удостоєний звання почесного члена Академії мистецтв.
Його надбання тепер зберігаються в Чернігівському краєзнавчому музеї. Серед раритетів – козацькі речі: шабля Хмельницького, речі Палія та Мазепи, портрети, козацькі клейноди. Така кількість реліквій зацікавила Іллю Рєпіна. В 1880 році він приїжджає сюди на ціле літо. Малює «Вечорниці», портрети господарів, а головне – змальовує клейноди та зброю для одного із найвідоміших своїх полотен – «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».
До числа «багатств» Качанівки належали ще й 758 малюнків та записок Тараса Шевченка. До речі, саме Василь Тарновський створив ескіз хреста на Чернечій горі.
Гордість Василя Тарновського – його колекція – принесла немалу славу своєму власнику. Проте і вона ж зробила його банкротом. Чоловік зробив немало для розвитку української культури в ті часи. Він пожертвував кошти на спродуження пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві та Іванові Котляревському в Полтаві, заснування і будівництво Київської громадської бібліотеки, історичні дослідження та розкопки на Канівщині, впорядкування могили Шевченка та щорічних її відвідин, допомогу молодим талантам. І це ще не весь список.
Все ж, збанкрутілий Тарновський змушений був продати палац у Качанівці. Наприкінці ХІХ століття його придбав цукровий магнат Павло Харитоненко, заплативши мільйон золотих карбованців.
Харитоненки
Новий власник розширив територію, придбавши прилеглі лісові території. Харитоненко одразу ж взявся і за модернізацію: наказав змінити фасад, влаштувати каналізацію, провести водогін, світло і навіть телефон.
Маєток отримала в подарунок на весілля дочка Харитоненка Олена. І коли князь Михайло Урусов повів Олену під вінець, за наказом батька головну алею засипали цукром, щоб життя молодят було солодким. Олена намагалася підтримувати статус Качанівки як мистецького центру та виділяла кошти на підтримку молодих талантів. Сюди іноді все ще приїжджали художники, проте минулої слави так і не вдалося повернути.
Сьогодення
Коли у 1918 році Харитоненки емігрували, Качанівка перейшла у власність держави. Спочатку тут розмістилася дитяча комуна імені Воровського, пізніше – Будинок відпочинку.
В 1981 році Качанівка отримала статус Національного історико-культурного заповідника. Він поділяється на дві частини – паркову та архітектурну.
До архітектурного ансамблю садиби входять 24 об’єкти. Найпривітніший із них, звичайно ж, – палац. Крім самого маєтку, до сьогоднішніх днів дійшли, зокрема, дім управляючого, будиночок садівника, каретний двір, водонапірна вежа, електростанція. Проте не все так добре, як може здатися: ні в палаці, ні в господарських приміщеннях інтер’єр не зберігся.
Сьогодні палац можна орендувати для проведення урочистих заходів.
Парк
Парк, про який так турбувався Василь Тарновський, був одним із найгарніших у Європі. Він займає площу 560 гектарів і місцями переходить у густий ліс. На території стоїть альтанка Глінки, яку прикрашають герої його опери «Руслан та Людмила»; тут є 12 озер, місточки, десятки мальовничих галявин.
Збереглися мальовничі руїни. Точно невідомо, звідки ці руїни взялися, але з ними пов’язано декілька цікавих історій. Розповідають, що Рум’янцев нібито побудував невелику турецьку фортецю, де любив грати у війну. Вона майже одразу була зруйнована. Інша історія пов’язана з археологічними дослідженнями. Колись історики почали проводити дослідження в Суботові, намагаючись знайти руїни маєтку Хмельницького. Основною підказкою та мотивацією для них слугував малюнок Степана Васильківського («Руїни в Суботові»), який неодноразово з’являвся в книгах з історії. Проте нічого так і не вдалося знайти. А пізніше виявилося, що на малюнку зображена Качанівка, а не Суботів. Чому малюнок був підписаний неправильно, так і залишиться загадкою.
В парку росте більше 50 видів дерев та понад 30 видів чагарників. Зустрічаються і вже звичні для нам дуби, липи, горіхи, каштани, ялинки та кедри, і екзотичні види – наприклад, бархат амурський, катальпа, птелея.
Довжина доріжок ландшафтної частини парку становить близько 60 км.
У літній сезон (з 1 квітня по 15 листопада) можна потрапити на екскурсію, орендувати місце з мангалом для пікніка, покататися на човні. На території працює кафе та магазин. Облаштовані місця для ночівлі.
Ввечері вмикається освітлення, а навколо починають кружляти сови.
Адреса
Качанівка знаходиться в Ічнянському районі на Чернігівщині.
Координати GPS:
N 50°50’12,70” E32°39’23,20”
Як доїхати
Якщо ви на автомобілі, вирушайте по трасі Київ-Чернігів або Київ-Суми в напрямку Ічні, а тоді просто слідуйте за дороговказами.
Можна доїхати електричкою до Ніжина, а звідти автобусом до Качанівки.
Найближчий населений пункт знаходиться на відстані 5 км – це село Парафіївка. Сюди, до речі, можна доїхати автобусом Київ-Тростянець.
Залежно від виду транспорту, дорога займе від півтори до чотирьох годин.
Ціни
Паркова платна: 5 грн. або 10 грн., якщо залишаєтеся на добу.
Вартість вхідного квитка: 20 грн.
Оренда мангалу: 50 грн.
Прогулянки верхи влаштовуються за попередньою домовленістю.
На території є гуртожиток: 2- та 4-місні кімнати. Вартість: 60-80 грн. з особи.
Розклад роботи:
Вт. – Пт.: з 8.00 до 17.00.
Сб., Нд., святкові дні: з 10.00 до 18.00.
Пн.: вихідний.
Замовлення екскурсій: +38(04633) 2-41-15,
Бронювання місць в готелі: (04633) 2-41-25.
Більше інформації можна знайти на офіційному сайті:
http://www.kachanovka.in.ua/