Де поїсти в Ужгороді
Це історія про затишні кафе в центрі Ужгорода, а точніше – про їх відсутність.
Чи не єдина стаття, де Ви не знайдете відповіді на своє питання.
З Ужгородом якось не склалося. Ранок почався зі звичної схеми: виходиш з потяга, несеш рюкзак у камеру схову, дізнаєшся, коли відправляються автобуси/поїзди до наступного в списку населеного пункту, а тоді йдеш, куди очі бачать.
Якщо іти весь час прямо, хвилин через 25-30 виходиш до алеї сакур. Краса, повірте, просто неймовірна! Насправді, це не зовсім в моєму стилі – зітхати над кожною квіточкою, мовляв, як же це гарно. Проте коли не впевнений, що встигнеш побачити славнозвісні ужгородські сакури, про які усі говорять, а тоді потрапляєш сюди, місце здається і справді захоплюючим. Повіє вітер – і сиплеться справжній дощ із рожевих пелюсток. Немовби ти потрапив всередину новорічної кульки, де літає сніг, коли її струснути.
Просто звідти ти виходиш на Алею лип (здається, так вона називається неофіційно). Так як подорож випала на травневі свята, у всіх містах відбувалися різні заходи та фестивалі. Аромат різних точно некорисних страв, смаженої картоплі та шашлику о сьомій годині ранку – річ не з найприємніших, коли ти голодний.
Тоді все і почалося. Як правило, коли їдеш в інше місто, намагаєшся знайти щось таке, чого немає вдома. В Ужгороді, як виявилося, важко знайти хоч щось. Довго блукали центральними вулицями. Чекали, доки відкриється один із рекомендованих Інтернет-користувачами закладів. Дочекалися 10-ї години, але нічого так і не сталося. На щастя, поблизу виявилася затишна кав’ярня, навіть швидше піцерія. Їжа тут дуже смачна, ціни низькі, офіціанти посміхаються. І розеток всередині вистачає (цілий день же попереду!), проте основна частина закладу розмістилася на літній терасі.
Тоді вирушили назустріч пригодам. Місто – тихе та затишне, з гарними краєвидами. От тільки жебраків виявилося неймовірно багато. Насправді неодноразово чула, що вихідних, щоб роздивитися Ужгород, замало. Проте нам зі своєю спортивною ходьбою вистачило півдня. А десь о третій годині знову захотілося їсти.
Знову ж таки, вирішили довіритися думці експертів та відвідати атмосферний ужгородський заклад поблизу замку. Здається, так і називається – «Під Замком». Так-от, місце і справді атмосферне. Тяжкі дерев’яні столи та стільці. Багато цікавих речей – від старих листівок та газет до предметів побуту на музичних інструментів – розмістилися на полицях, по кутках і навіть звисають зі стелі. Проте вже через хвилину з’явилася підозра, що щось тут не так. Всередині – лише одна велика шумна компанія (вже добряче напідпитку) і молода сім’я з набридливою дитиною (яка постійно хникала!) п’є колу. Більше нікого нема. Навіть офіціантів. Сім’я пішла хвилин через десять, офіціантка з’явилися ще пізніше. Після діалогу «Що будете замовляти?» – «Для початку меню було б непогано» нам і справді принесли меню. Папка-швидкозшивач. З файлами. А в ній на листках формату А4 щось написано від руки. Почерк нерозбірливий. А ціни приклеєні на кислотного кольору цінниках. Приклеєні, правда, криво, важко розібрати, що скільки коштує. Проте насправді це не стало проблемою. Вдруге офіціантка так і не підійшла, а всі спроби знайти її виявилися марними. Неначе сцена із фільму про привидів.
«Хороше місце», яке повинне було відкритися о десятій ранку в обід вже працювало. І знову ж таки ледве вдалося докликатися офіціантку, ледь вдалося допроситися меню. Вона довго десь ходила, а коли нарешті повернулася, вирішила все-таки згадати, що кухня не працює з самого ранку і не працюватиме ще години дві мінімум.
В піцерії нема вільного місця. В кав’ярні тільки кава і цукерки. Врешті-решт, ми знайшли заклад, де є їжа. І кухня. І офіціантки. Правда, як виявилося, в Ужгороді ніхто ніколи нікуди не поспішає. З усіх сторін чути запитання про те, коли ж вже принесуть замовлення, годину ж чекають! Принесли. Проте тарілка з дивною стравою так і залишилася повною… Ну що ж, добре хоч заморожений йогурт на вулиці продають. З цукерками M&M’s, снікерсом, карамеллю та іншою смакотою – вибирай, що хочеш.
Що ж залишається? WeLoveUa рекомендує: на вокзал і далі в дорогу!