Київ – місто скарбів
Продовжуємо розповідаті вам легенди Киева. У першій частині ми заглядалі у печери на Смородінському узвозі, де за переказами богатир Кирило Кожум’яка бився зі Змієм Гориничем.
Цього разу – про скарби Стародавнього Києва. На його території було знайдено чимало прихованих коштовностей, наприклад, на Ярославовому Валу чи біля Житнього ринку. Багато скарбів було знайдено в старому місті, де їх ховали від татаро-монгольських завойовників. Але історії багатьох скарбів, особливо незнайдених, за століття обросли неймовірними легендами.
Скарб княгині Ольги
Ольгин скарб, мабуть, один з найдавніших скарбів, що ніяк не можуть знайти. Легенда розповідає: Ольга, прийнявши хрещення у Візантії, привезла звідти багаті скарби і сховала їх у районі Аскольдової могили (а сховала вона коштовності від свого сина Святослава, який міг їх розграбувати). Саме тут, на могилі Київського князя Аскольда, княгиня в IX столітті побудувала храм Миколи Чудотворця.
З часом ця легенда видозмінювалася і згодом в якості головної героїні була вже інша Ольга. Таким ім’ям в літописах іноді називали дружину князя Ізяслава Ярославича – Гертруду, а у хрещенні Єлизавету або Олісаву. Княжна була віруючою, освіченою і багато жертвувала на будівництво церков. Наприклад, на місці Миколаївського храму, побудованого Ольгою Великою, Олісава заснувала Микільський жіночий монастир.
Але не все так просто в цій легенді – була ще й третя Ольга. Так називали княжну Оду – дружину іншого сина князя Ярослава – князя Святослава. Після смерті чоловіка вона пішла в монастир і заховала скарби для свого сина, який був у вигнанні. Мати сподівалася, що цей скарб допоможе княжичеві в боротьбі за престол.
З часом всі ці історії призабулися і змішалися, так що залишилася тільки смутна історія про скарб на Аскольдовій могилі, захованому саме перший Ольгою, так як вона була найвідомішою з трьох героїнь.
Бібліотека Ярослава Мудрого
Враховуючи, що за часів Київського князя Ярослава Мудрого, як і до і після того, книги переписувалися вручну, то коштували вони вельми дорого і їх могли собі дозволити тільки особи княжих або боярських родів. Тому цілком можна вважати Ярославову бібліотеку скарбом, який досі не знайдено.
Сліди легендарної бібліотеки ведуть в Видубицький монастир. Її успадкував син Ярослава князь Всеволод, який побудував обитель. При Всеволоде Видубицький монастир став центром літописання, зокрема, тут був написаний всесвітньо відомий давньоруський літературний пам’ятник «Повість временних літ». Сам князь був одним з найосвіченіших людей Європи, що знав 5 мовою, що любив читати, і расширившим і обогатившим бібліотеку свого батька.
Під нинішнім головним Ботанічним садом, внизу якого знаходиться Видубицький монастир, існує велика мережа катакомб. Ряд дослідників кажуть, що саме в цих печерах і була прихована легендарна бібліотека.
За інших думок, бібліотека може перебувати в катакомбах Києво-Печерської Лаври, на території Софії Київської та на місці колишнього Межигірського монастиря у Вишгороді.
Лаврський скарб
Одна з версій походження Лаврських скарбів свідчить наступне. Ченці, бажаючи усамітнення для молитви, викопували печери. З часом окремі печерки з’єднувалися ходами, утворюючи розгалужені лабіринти. В одній з таких печер складали награбоване добро розбійники-варяги, нападники на торгові судна і купців. Пізніше, як свідчить легенда, цей скарб знайшли лаврські ченці, розділили його на 4 частини і сховали в різних місцях монастиря.
Історія про лаврському скарбі цікава тим, що його вже начебто неодноразово знаходили, але разом з тим і не знайшли, тому досі шукають.
Легенда про перший його знаходженні пов’язана з ім’ям імператора Петра I. Збираючи кошти на чергову військову кампанію, йому сподобалися цінні речі та заощадження Києво-Печерської Лаври, дуже багатою в ті часи. Раптово в обителі сталася пожежа і всі коштовності загинули. За однією з версій, ченці перед цим заховали всі цінності, а потім під тортурами вивідали Петру про захований. Однак це малоймовірно, оскільки після пожежі лаврські ченці просили імператора допомогти матеріально у відновленні монастиря від пожежі. За іншою ж версією, ченці не розповіли про скарб, і після загибелі під тортурами, ніхто вже не знав про його місцезнаходження. Багато хто взагалі сумніваються в цій історії, так як на військові цілі Петро I не брав церковні кошти, а історія придумана для дискредитації ченців. Хоча багато цьому вірили і проникали на територію монастиря і робили спроби його знайти.
Історія з Лаврецким скарбом знайшла продовження в кінці XIX століття, коли при ремонті Успенського собору було знайдено схованку, про який тодішня братія і не підозрювала. Це була монастирська казна XVII-XVIII століть, захована від поляків і росіян. У знайденому скарбі виявилося 6 184 золотих (26,5 кг) і 9895 срібних (267 кг) монет. Скарб був переданий в Ермітаж.
Однак на цьому історія з лаврським скарбом не закінчується. У 1975 році ще одна частина скарбів була знайдена в одній зі стін монастиря, яка тріснула. У результаті були виявлені дві скрині зі старовинною начинням.
Як би там не було, багато відомих скарби Києво-Печерської Лаври ще не знайдені. Може вони були вилучені після приходу до влади більшовиків, а може досі лежать під одним з храмів чи заховані десь на території.
Скарби гетьмана Івана Мазепи
У попередній частині нашої публікації ми розповідали, про Кирилівські і Смородинської печери, де нібито мешкав легендарний київський Змій Горинич.
Але з цими печерами пов’язана ще одна легенда. Кажуть, що там заховав свої скарби гетьман Іван Мазепа. Майже три століття тривають пошуки гетьманських коштовностей, причому не тільки в цьому місці, а й по всій Україні, адже відомо, що Мазепа був досить багатою людиною і багато цінних речей зберігав у своїх чотирьох резиденціях.