Respublica 2015. Щоденники фестивалю, або як це було

Історію цього літа можна писати дивлячись на мої кеди. В останні дні весни вони були неприродно білі, аж самій хотілось потоптатись собі по ногах. Потім була «Країна мрій», пішохідні одеські пригоди, тоді Atlas Weekend, тоді фестивалі вуличної їжі… І це тільки перша половина літа. І тільки «контрольні точки». А зараз вони їдуть в поїзді №770 з Кам’янця-Подільського до Києва, і поки з десяток пасажирів вже з годину хрипкими голосами жартують про спалений паспорт і плафон та істерично сміються, знову дивлюсь вниз і розумію, що на білі вони тепер і близько не схожі. Але ж і літо вже закінчилось. І на якому акорді!

Respublica. Територія стріт-арту і музики. Була і музика, і стріт-арт, і подорожі, і вулична їжа, і мерч. Але про все по порядку. 

День 1. Доброго ранку, Кам’янець!

3.34 – це ж уже ранок, правда? Якось так сталось, що за останні декілька місяців не раз доводилося приїжджати в інше місто посеред ночі та гуляти темними загадковими  вулицями. Бо кому треба той хостел, коли надворі така погода! Отож, дорога пішки від вокзалу до фортеці займає близько 40 хвилин. В місті тихо та спокійно. Машин майже немає, лише таксисти на площі біля залізничного вокзалу. Вони ж знають, що скоро туристи почнуть з’їжджатися на концерт. Насправді, всі місцеві жителі називають фестиваль Respublica «концертом» і поспішають використати відповідний настрій та атмосферу собі на користь. Ціни на житло можна підняти. Дощовики продавати по 40 гривень. На площі біля Ратуші ранні пташки о 4 ранку вже продають каву і глінтвейн. Правда, вибір тут далеко не такий як в улюблених вуличних coffee-to-go, як Hard Rock Coffee чи Coffee Nostra, перед якими вишиковуються черги на вулицях Києва. Навіть не така, як у надокучливих «равликах». Просто половинка маленького стаканчика звичайної розчинної кави – і справді, що ще треба для щастя.

Фортеця зустріла у всій своїй величі. Старовинні мури, казкова ілюмінація, неприступні схили… І вже помалу впевнено підтягуються люди з корематами та наметами. В мене намета нема, тому до 12-ої години, доки не почнеться поселення в хостел, можна досліджувати околиці. Погода гарна, рюкзак не важкий. Сподіваюсь, все буде так і далі (обережно, спойлер: не буде!).

На схилах стоїть олень, мабуть, той самий, що показав литовським князям дорогу до стародавніх руїн, де пізніше виросла фортеця. Круті схили. Сотні сходинок. Хиткі дерев’яні містки. Водоспад. Чудові парки. Все це Кам’янець-Подільський.

Підготовка на головній сцені триває вже з 5 ранку, коли сонце навіть і не збирається сходити. Звуки важкої музики чути далеко цілий день. Стоїш на подвір’ї монастиря на протилежному боці схилу, дивишся на пам’ятник Папі Римському, і розумієш: Morphine Suffering «чекаються». В кімнаті в хостелі лунає музика «Дахи Брахи». Тепер саундчек у них. Під ці звуки і засинаю. Адже перший виступ аж за дві години. Тобто часу на сон рівно вдвічі більше, ніж минулої ночі. 

Прокинулась під звуки Sinoptik‘а. Потім будуть MegamaSS, Stoned Jesus, Epolets, Morfine Suffering, Тостер і Даха Браха. І це тільки на головній сцені. В тунелі – Superkeks, Infinite Tales, Somali Yacht Club, Хамерман знищує віруси, Simon Stone, The Paints of Past Memories. На Арт-Дворі – Piano, Flying Swan, Sasha Boole, Marina Krut Project і Dakooka. А ще ж є Ратуша і реггі-сцена… Доведеться побігати. 

Першим відкриттям стали Stoned Jesus. Стоунер-рок, скажемо так, не зовсім типовий для української музики жанр. Проте група успішно гастролює за кордоном. І їх незвичайна, якась навіть трохи лінива енергетика не залишає слухача байдужим. Зіграли YSF. Можна бути спокійним. 

Тоді Epolets. Одесити вивели публіку з трансу. «Альтернативний рок з одеським колоритом», здається так буде найбільш влучно їх назвати, і хтось зробив це задовго до мене. Адже гурт – така собі суміш стилів та напрямів, що не збирається поміщуватися в жодні рамки. Що лунає в голові, те і пишуть. Те і грають.

Далі – година важкої музики від Morphine Suffering, які значно активізувались за останній рік, і тепер активно виступають на багатьох українських фестивалях. А восени збираються навіть порадувати фанатів сольником.

На Арт-Дворі своя атмосфера. Тут затишно і спокійно, майже по-домашньому. Виявилось, що Flying Swan – це «той з гітарою» та бітбоксер, які їхали до Кам’янця у сусідньому купе. +1 гурт в плейлист. Місцеві Marina Krut Project із Хмельницького змінили назву на «Круть», «щоб краще кричалося». Давно хотіла побачити Dakooka. Проте чудова музика не в змозі була врятувати загального враження. Що не кажіть, а вміння працювати з публікою – це вже половина успіху. Після фрази «Ну а потом будет этот цирк, когда вы все будете кричать “на бис”, и мы выйдем и споем еще одну песню. Ха-ха-ха», вирішила, що час покидати затишний Арт-Двір. Глядачі вже потихеньку збирались на «Даху Браху», а тим часом «Тостер» розносили сцену в пух і прах. Більшість геніальних фраз змушена випустити в силу обставин (цензура і тому подібне), але і на біс вийшли, і легендарного «Скінхеда Васю» зіграли. Правда хард-рок, а не ту студійну лайт-версію, яку пам’ятаю з часів своєї молодості (і хто крутив музику в тому літньому таборі в 2005?!).

А тоді вийшли Даха Браха. Навіть не знаю, чи вистачить слів, щоб передати, що творилося з натовпом. Підготовка до виступу затягнулась – важко «визвучити» народників. Так і не вдалося «визвучити» їх до кінця. Проте ніякі технічні неполадки не можуть зіпсувати хорошого виступу. Особливо якщо це справжній легендарний фольк-гурт. Даха Браха виступають в основному за кордоном, тому появу їх на «Республіці» можна вважати справжнім щастям. Реакція публіки була просто неймовірною – співи і танці тривали всю годину, від перших акордів до останніх. А з посмішок виконавців можна було судити, що їм приємно бачити таку реакцію на власну творчість на Батьківщині.

Перший фестивальний день пройшов швидко. Навіть якось занадто швидко. Проте попереду ще багато цікавого.

День 2. З неба знову вода, вода

Йшла до фортеці лише з однією думкою: «Дайте хорошої музики!» В голові лунали рядки із кращих хітів російського шансону. «На ладони ягода-малина, на пороге лета середина”. “Ты носишь на теле красоту, называешь ее, кажеться, тату”. А які душевні дуети! Справа в тому, що захотілось подивитися на Бакоту, а добратися туди зовсім непросто. Точніше, туди можна доїхати нормально, а от назад – це вже проблема. Так от, після 50-хвилинної мандрівки з водієм-меломаном, колекції шансону якого можна позаздрити, в оранізмі відчувався катастрофічний дефіцит нормальної музики. Більше того, погода зовсім не радувала…

Програма кардинально змінилась. Усі, хто прийшов послухати «Один в каное» не могли приховати обурення. Виступили DZIERZYNSKI BITZ, єдина іноземна команда на фестивалі. «Троє на дивані» перекочували з головної сцени на Арт-Двір. Тоді нарешті з’явилися довгожданні Колос із Коліком і розігнали своєю музикою хмари. А ще подякували усім за терпіння: мовляв, публіка – найголовніше в житті музиканта; без кожен просто «недоартист». Сергій Мартинюк висловив захоплення від краєвиду (адже Арт-Двір затишно розташувався на фортечних мурах, звідки видно кам’яні схили та усе старе місто), згадав про новий альбом ФІОЛЕТ‘у, що вийде 1 жовтня, та наостанок заспівав ще декілька пісень з репертуару гурту.

А тоді вийшли ПНД і принесли зі своїми гарними, але депресивними, піснями хмари назад. І не просто хмари, а жахливу зливу. Після них виступили відомі багатьом із кастингів Х-фактора Panivalkova. І з затримкою на декілька годин нарешті з’явилися «Один в каное». «Проблеми з технікою не можна передбачити, – почала Ірина Швайдак. – Мікрофон чіпати не можна, куди руки дівати не знаю». Про виступ говорити зайве – він був неймовірним, як і завжди.

Сказати, що Арт-Двір до кінця другого був у сумному стані, – не сказати нічого… На початку тут були імпровізовані стільці із соломи, що стали просто розкиданою всюди соломою. Дерев’яні лавки поламані. На м’яких пуфиках залишили відбитки своїх підошов у грязюці найвідданіші фанати: так, знаєте, краще видно… Прохання ведучого поважати один одного пролетіли повз вуха. Про «напився – будь людиною» ніхто і знати не знає. Вчора тут курили сидячи на соломі, сьогодні розмахують сигаретою в натовпі. Жаль не було нікого, хто б «зафукав», як кажуть в народі, усіх, хто курить не там, де треба. Як показує досвід Atlas Weekend, такий дитячий спосіб – найбільш дієвий. По-іншому, на жаль, нічого не доб’єшся.

Програму головної сцени відкривали харків’яни Dance Party. Dance! Dance!, які приємно вразили. Останній раз, коли бачила гурт, хлопці виступали на розігріві в Yellowcard і насправді не залишили чіткого враження про себе. Далі були Вагоновожатые, Skinhate, TKN. В тунелі – HIELS, Give Me The Light, Patsanoth, 5 Vymir, Остров добрых надежд, Дай Дарогу!, Farinhate та Dash.

Ввечері – Brutto. Не просто розкачали натовп, а довели його до божевілля. Всі сили пішли на те, щоб було круто. І було. Незважаючи на затримки. Незважаючи навіть на димову завісу, що не викликала особливої паніки. Лише вкотре підняла питання: а чому на вході не перевіряють сумки? Ніби п’яні сміливці на фортечних мурах і п’ятнадцятирічні школярі, що передають пляшку з незрозумілим алкоголем по колу, стаючи веселішими з кожним ковтком, доки хтось там намагається презентувати акустичну програму, зовсім не хвилювали організаторів. Лише тих, у кого нерви слабші. Але повернемося до Brutto. Драйвовості музикантів та їх вмінню працювати з публікою можна тільки позаздрити. Знову пішов дощ, на який вже ніхто не звертав уваги. За свідченнями очевидців, майданчик перед сценою наступного ранку виглядав так, неначе тут декілька тисяч слонів слемились. 

Завершило другий фестивальний день видовищне шоу від ONUKA. На диво гармонійне поєднання електроніки та різноманітних народних музичних інструментів як завжди створили унікальне звучання, яке за нетривалий час існування гурту так встигли полюбити слухачі. І все було б прекрасно, якби поряд не зібрався цілий анти-фанклуб, який починав то скандувати «ONUKA sucks», то співати власний кавер: «Це моє тісто».

День 2 закінчився дощем та грязюкою. І гарним настроєм. І ніхто ще не знав, що цілу ніч йтиме дощ, що речі в наметах намокнуть, що згорить пульт і організаторам доведеться повністю міняти розклад. Всі просто розходились по наметах / хостелах, або запасалися провізією, щоб залишити після себе місцеву «алею слави» у вигляді доріжки зі сміття на мурах фортеці. 

День 3. Що? Де? Коли?

Організатори повідомили про всі несподіванки, але розклад змінився ще раз. А потім ще раз, і щоб потрапити на запланований концерт, необхідно було пройти справжній квест.

Коли ще їхали в поїзді, велися розмови про те, хто на яку групу їде. Дехто просто їхав у наметове містечко, і таких людей було видно одразу. Я ж найбільше хотіла побачити O.Torvald, проте не судилось. Лише краєм ока помітила Женю Галича, який вдень роздавав автографи, а ввечері вийшов подякувати ведучим. Те саме і з Бумбоксом – побачила Андрія Хливнюка не на сцені, а в центрі біля Ратуші; а до уривків пісень довелось дослухатися вже дорогою до залізничного вокзалу. 

Закрили наш фестиваль, як і планувалось, гурт Bahroma. І як закрили! Якщо хтось не знає, то це один із тих гуртів, лайв виступи яких ще крутіші, ніж студійні записи. Рок і трішки електроніки. Драйв і трішки лірики. Танці від фронтмена і трішки акустики. І фінальний акорд – натовп просить «на біс». До кінця фестивального літа залишається, можливо, одна єдина пісня, адже ніхто не знає, що робиться на головній сцені за 10 хвилин звідси. А охорона показує, мовляв, досить вже, ніякого «на біс». Музиканти повертаються на сцену, не до кінця розуміючи, що ж відбувається. А голос невідомо звідки продовжує розказувати, що все вже закінчилось і всі повинні розходитись.

«Хто це взагалі говорить? Звідки цей голос? Хлопці, ви його бачите десь? Скажіть, що все закінчено, усім цим людям, які чекають на останню пісню», – не перестає Рома Бахарєв. А техніку вже вимкнули. І світло погасили. Проте навіщо світло і колонки, якщо є акустична гітара! Мораль: ви можете вимикати все, що завгодно, але якщо Bahroma захочуть заспівати ще одну пісню, то вони її неодмінно заспівають. Бо «на біс» значить «на біс».

Ще хотілося б згадати про гурт Fontaliza. Їх виступ перенесли з головної сцени до Ратуші. З четвертої години на шосту, а потім взагалі не зрозуміло на котру годину. Хочеш послухати Fontaliza’у – здогадайся сам, де і коли вони з’являться. Якраз в той час виступав Кожанный олень, який був серед числа найбільш очікуваних виконавців, а відразу за ними – O.Torvald. На котру – також не відомо. Не раніше восьмої. Крапка. Отож, контингент на площі біля Ратуші зібрався, скажемо так, специфічний. Серед найбільш колоритних глядачів – місцеві «тусовщики» із категорії «о-безкоштовний-концерт-в-центрі-і-випити-можна-купити-тут-же»; парочка, про яку краще не згадувати в деталях; п’яний «парніша» зі злобним виразом обличчя та битою на плечі; його друзі, добре хоч без бит; сміливі та дотепні після двох банок Revo п’ятнадцятирічні школярі; ну і як можна забути про широко відомого у вузьких колах «чувака з Західфесту» – з дредами, босоніж, в порваних шортах, топлес, з м’яко кажучи не зовсім привабливою фігурою. І це тільки ті, хто стояв поблизу. Так-так, публіка – просто мрія кожного виконавця. І ледь не забула: п’ятнадцятирічні школярки, які кричали «на біс» після кожної другої пісні.

Звукорежисер так і не зміг налаштувати монітори; барабанщик пішов зі сцени, потім повернувся; вокаліст «залажав»; зі словами: «Ну що тут приховувати, зате ми не під фонограму виступаємо» почали заново. А в той час з юрби лунали дружнє підбадьорення: «Та краще б під фонограму, ніж [тут закінчення фрази загубилося десь серед реготу, мабуть, не менш дотепних друзів]; «Та шо ти, не переживай, всі свої»; «На бііііс!» – «Ти шо, рано ше!». Проте, незважаючи на все це, сет відіграли гарно.

В тунель добратися так і не вдалося. Там були DSPLY, Beyond This Place, KARMAKOMA, Gara’s Glitch, Серцевий напад та Streetfames. На Арт-Дворі – Леді Арлет, а точніше їх вокаліст, Tik Tu, Secret Avenue, Zapaska та Vosmoy. Останнього врешті теж кудись перенесли.

Насправді хотілося б трохи більше відповідальності від організаторів. Звичайно, їм і так дісталося немало і від погоди, і від місцевої влади. Так, легше критикувати, коли нічого не робиш. Але хоча б мінімальні заходи безпеки можна було запровадити. Крім фрази «відсуньтесь, будь ласка, від краю муру», яка часто звучала не надто переконливо і залишався проігнорованою, нічого на думку не спадає. Хтось із виконавців сказав, що салоганом стало «Ой, вибачте!» від організаторів та волонтерів. Ну що тут додати – просто подякуємо людям, до яких ставили претензії в першу чергу – ведучим Вікторії Жуковській та М’ячу Дредболу.

Respublica немузична

Крім концертів, можна було з’їздити разом із організованою екскурсією в Хотин, поїздити околицями самостійно, або ж прогулятися вулицями міста у пошуках муралів. Останнє – обов’язково. Адже хіба можна приїхати на фестиваль стріт-арту і не подивитися на те, що було створено у його рамках за останні п’ять років.

Дехто відправився на організовану екскурсію, дехто ходив невеличкою компанією з друзями. Карта з позначеними на ній малюнками, хоч і не зовсім актуальна, стала неабияким помічником. І не лише нам, а й усім, хто її сфотографував. Одна тільки порада: не варто відправлятися на вело прогулянку. З орендою велосипедів у Кам’янці проблема, та й з правами велосипедистів також.

Кам’янець-Подільська Respublica офіційно закрила літній сезон – як фестивалів, так і хорошої погоди. Вже 8.25. Поїзд прибуває через 10 хвилин. І шумні попутники вже не жартують про плафони. Вже не йдуть святкувати черговий поспішно вигаданий привід, хоча алкоголь ще залишився. Адже багатьом вже сьогодні на роботу. Я беру рюкзак і виходжу. Не хочу думати про прання і прибирання, про робочі дедлайни та тему магістерської в університеті. Ще не підозрюю, який сюрприз приготувала для мене сантехніка вдома. Не знаю, що буду десять хвилин намагатися розрізати браслет, щоб зняти, але так і не вдасться це зробити. Якось стягну його з горем пополам, залишивши непошкодженим. Знаю тільки одне: хтось в метро точно гляне на мої колись білі добиті дощами «Республіки» кеди і скептично посміхнеться. Хоча цілком можливо, що у них життя цього літа було набагато цікавішим, ніж у цієї людини.

А в навушниках – O.Torvald, Бумбокс, Bahroma, ФІОЛЕТ…