Реставратор ікон Лев Скоп: “Найбільше турбують люди, котрим це байдуже”

Лев Скоп ― художник-реставратор, іконописець, має такі пронизливі сині очі, що тільки їхнім поглядом можна втішати і зцілювати. А він пише лики святих, рятує чудотворні ікони і друкує про них книжки. Саме ікону вважає «своїм усім». І каже, що якби не реставрація, то нічого іншого в нього б і не було.

Ми говорили із художником напередодні його від’їзду на схід. Саме туди зараз скеровані всі його увага й сили.

Реставратором я став випадково

У 1978 році добрий знайомий привів мене у львівську майстерню, що розпочинала роботи у костелі Бернардинів. Піднявшись під купол цієї святині із правом виконувати реставрацію стінопису, я відчув себе вкрай щасливим. З цього все і почалося. Потім було багато різних пам’яток, з котрими довелося працювати: як стінопису, іконопису, так і станкового малярства.

Ніколи не розділяю роботи на важливі і менш важливі

Але хочеться працювати над складними, більш понищеними пам’ятками. Відчуваю професійний азарт, на кшталт хірурга, якого цікавлять складніші пацієнти. Окрім цього, кожний реставратор є дослідником і науковцем. Треба знати, як змінювалися технології малярства, кольори, притаманні тому чи іншому періоду. Я можу за фарбами впізнати ікону XV століття, хоча вона й була перемальована через 100 років після своєї появи. Відчищаєш верхній шар фарби, а під ним ― той самий славетний червоний, який використовували в давнину. Приступаючи до роботи, реставратор перш за все мусить визначити дату народження шедевра. І з цієї теми існує ціла методика для реставрації ікон кожного століття. Невдовзі вийде моя книга «Дослідження і методика датування іконопису», де я все детально описав.

Хоча повинен сказати: чим старша ікона, тим легше її реставрувати. А все тому, що колись була дуже якісна класична емульсія. Намалював художник ікону ― все, на віки. А ось XIX століття реставрувати набагато складніше. Чим ближче до нас епоха, тим більше порушувалися методики малярства.

Проблем у реставраційній галузі закономірно багато. Найбільше турбують люди, котрим це байдуже.

Невдовзі мине 40 років, як я реставрую, і скажу, що жага і бажання не згасають

Творчий процес ― це стан, в якому мені дуже добре. Але не думайте, що написання ікони ― щось на зразок заспокійливого. Навпаки, тільки у врівноваженому стані можна приступати до роботи, бо реставрування і написання ікон ― відповідальна справа, однак разом з тим і неймовірно втішна.

Був час, коли я перестав малювати. Перед Майданом я відчув якусь безперспективність життя. Жив собі і жив. Писав книги, робив виставки, але був один у цьому світі. Поїхав на Майдан, бо не хотілося, щоб за мене хтось вирішував, як мені жити далі, в якому напрямку рухатися. Там я відразу відчув бажання творити. І я знову почав писати. Для людей, а згодом ― для бійців на фронті.

Якось приїхали ми у Станицю Луганську. І там під час затишшя намалював я на стіні будинку велику восьмиметрову Покрову. Місцеві дітки до мене приєдналися ― домалювали внизу квіти. Стільки вдячності отримав, стільки радості!

Влітку 2015 року у Києві тривала експозиція робіт Льва Скопа, його сина Михайла і гурту «Кактус». Ікони, написані на старих церковних дошках – ґонтах (прим. ред.: покрівельний матеріал будівель і церков).

У мене з дитинства був культ церкви. Усе, що в ній знаходилося: цвях, деревинки ― усе без винятку було намоленим. Коли під час ремонту з церкви викидали якісь дощечки, я їх збирав, розглядав… Так само і з церквою святого Юра у Дрогобичі. Мені було шкода ґонт, адже вони як частки тіла храму. Я собі взяв одну, намалював ікону. Отримав масу критики: «Навіщо на смітті малюєш! Треба на чистих дошках». А коли одну ікону подарував закордонному послу, пізніше іншу, а потім в ЮНЕСКО потрапила моя робота, то всі вже інакше заговорили.

Багато ікон є чудотворними

Одну з них я реставрував.

Давним-давно мені принесли дуже понівечену ікону, просто таки в аварійному стані. Дивлюся на неї, а вона світиться. Нікому не сказав про це, бо засміяли б. З мене взагалі-то дуже часто сміялися. Пішов до священика. І виявилося, що так, насправді чудотворний лик. Потягнулися до неї люди, і я тішуся з цього.

Ікона ― це молитва. І молитва сердечна. Бачив я старі ікони ― акуратні, філігранні, але мертві. Значить людина в той момент думала про гроші, скільки заплатять, хату будувала подумки.