У мене був друг Медок

У мене був друг Андрій Реута, позивний “Медок”. Справжній друг. Такий, яких в житті будь-якої людини буває один або два. Він загинув рано вранці 1 лютого 2015 під Чорнухине (Дебальцевський район). За місяць до цього – 4 січня – у нього був День народження. І ми відзначили його в Лоскутовці – місці нашої тодішньої дислокації. Я з’їздив до Лисичанська, купив торт і шампанське, навіть свічки знайшов.

Ну, ось ми запалили там ці свічки і він був так щиро радий і приємно здивований всього цього.

Я, як зараз, пам’ятаю його слова “Спасибі, хлопці!” і цю його теплу усмішку …

Мабуть саме це коротке відео для мене найбільш цінне, як пам’ять про справжнього Воїна світла.

Після його загибелі кілька годин я ще якось тримався – ймовірно в такі моменти сприйняття реальності сповільнюється. Але після мене накрило остаточно. Хоч ми всі вже давно звикли до смерті, але коли втрачаєш самого близького друга, то з цим неможливо в один момент змиритися. Я щоночі нестримно ридав. Комбат відправив мене на тиждень додому у відпустку, тому що я в поодинці рвався на штурм сепарского блок-посту.
Після похорону мені стало трохи легше – я змирився з тим, що його поруч немає, що його вже не повернути. Ще кілька днів побув удома, але так як під Дебальцевим щодня йшли запеклі бої, то за підсумком зібрався і поїхав назад на фронт.

Мне снится, что ты жив! Что ты уже в Днепре – я каждый день ношу тебе пломбир.

И мы смеемся, вспоминая смерть – ты как всегда шутил…

А после снится длинный ряд могил…

Надеюсь, братка, ты меня простил…