Храм Святих Ольги і Єлизавети
Першою візитівкою Львова, яку бачить турист, коли приїжджає на вокзал, – це величний неоготичний храм з високими вежами і гострими шпилями Св. Ольги і Єлизавети (колишній костел Св. Ельжбети). На сьогодні це найвищий храм (та і будівля!) Львова, а його висота сягає за різними даними 85-88 метрів.
Цей храм має хоч не багатовікову, але надзвичайно цікаву історію.
В другій половині ХІХ століття в Європі дуже інтенсивно почали розвиватися шляхи сполучення, а особливо залізничний транспорт. В західній частині Львова був споруджений залізничний вокзал з інфраструктурою та почалася забудова навколишньої місцевості помешканнями для залізничників, так звані «коліївки». Населення цього району міста прибувало з центральних районів Польщі та околиць Львова. Великі темпи приросту, особливо польськомовних мешканців, вимагали задоволення їхніх релігійних потреб. Чому польськомовного населення? В ті часи українці не могли одержати на теренах Західної України освіту, необхідну для обслуговування залізничного транспорту, а етнічні поляки мали можливість одержувати її в навчальних закладах Німеччини та Австро-Угорщини. Крім того, залізниця в усі часи вважалася стратегічною галуззю, і туди з певних міркувань не пускали греко-католиків та православних.
Місцем спорудження обрали площу Солярні, обабіч вулиці Городоцької. Вибір було зроблено так, щоб споруда костелу закривала від головного вокзалу вид на Собор св. Юра, який був греко-католицьким, і нагадував усім, хто прибував до Львова залізницею, що тут живуть українці. Будувався костьол за кошти залізничників для їхньої парафії. Був проведений конкурс проектів, в якому взяло участь 19 учасників. Найкращим був визнаний проект під девізом «Тріо», виконаний професором Львівського політехнічного інституту Теодором Тальовським (1857–1910) – відомим архітектором свого часу, вихованцем політехніки Відня та Львова, учнем львівського архітектора Юліана Захарієвича. Під час проектування споруда костелу була введена в уже існуючий архітектурний ансамбль. Архітектори та будівничі прийняли єдино правильне рішення – спорудити майбутній храм в традиціях готичної архітектури. Будівництво костьолу розпочалося восени 1904 р. під керівництвом інженера Кароля Ріхтмана з закладання фундаментів, спочатку планувалося завершити будівництво в 1907 р.
Освячення костьолу відбулося восени 1911 р., а внутрішнє оздоблення костьолу було практично закінчене лише в 1913 р.
Значних пошкоджень костьол зазнав у 1939 р., коли на його вежі був обладнаний спостережний пункт польської армії, який пізніше був знищений німецькою авіацією, та під час Другої світової війни внаслідок влучання бомби в будинок навпроти. Костьол дуже постраждав від уламків.
Після закінчення війни комуністична влада закрила костьол, і його приміщення були передані кондитерській фабриці «Світоч» під склад. Ніяких реставраційних робіт не проводилося і в результаті варварського ставлення тодішніх господарів споруда зазнала значних руйнувань. Не раз львівськими обласними комуністами та безбожниками ставилося питання про знесення костьолу, як такого, що шкодить атеїстичній і комуністичній пропаганді. У 50-х роках комуністи вирішили провести у Львові «кампанію зняття хрестів», яку почали з найвищої вежі костьолу. Хреста зняти так і не вдалося. Людина, котра погодилася цим зайнятися, впала з вежі і забилася на смерть. Бажаючих повторити досвід попередника не знайшлося, і тодішнім львівським партійним бонзам та їх лакеям прийшлося відмовитись від подібного задуму.
У 90-х роках костел передано українській греко-католицькій церкві й перейменовано на храм Святих Ольги і Єлизавети.
Храм зведений у стилі неоготики, вирізняється високими вежами зі шпилястими завершеннями, великими стрілчастими вікнами з масверками, характерними для готики пінаклями і вікнами-розетами. Будований з цегли на кам’яному фундаменті, з використанням білокам’яних і формованих із романцементу деталей. Західний фасад костелу з трьома порталами увінчує розташоване над розеткою монументальне розп’яття з предстоячими. Така композиція – одна з характерних рис почерку Т. Тальовського. Фасад фланкують дві симетрично розташовані башти, завершені високими гострими шпилями та увінчані хрестами. З північного боку костелу виступає 85-метрова вежа з годинником (втрачений), завершена високим шпилем з фігурою св. Єлизавети на північно-західній грані.
В оформленні інтер’єру домінує мармуровий головний вівтар, який є однією з кращих робіт відомого львівського скульптора кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Петра Войтовича. Вівтар – один з рідкісних творів такого спрямування й тим більш цікавий, що зберігся на своєму первісному місці. Окрім головного вівтаря в храмі також збереглися фігура Христа в каплиці, яка завершує лівий неф, і три розп’яття, що розташовані під хорами та в крипті.
Коли будете у Львові, не забудьте завітати до храму Св. Ольги і Єлизавети.