Віч-на-віч з “Юністю”, або Як відкривали кінотеатр “Жовтень”

«Много людей так в жёлтом. Это предвыборная кампания чья-то, наверное», — «Не, это ж «Жовтень» сегодня открывают», — перемовляються між собою продавчині на Контрактовій площі. І справді, на відкриття «Жовтня», здавалося, очікував весь Київ. Це й не дивно – найперший кінотеатр у столиці, покази скандальних фільмів, загадкова пожежа і скандал з одним із наймасштабніших кінофестивалів ще до відкриття оновленого «Жовтня». Так чи інакше на перші покази очікували багато людей і, здається, ці очікування виправдались.

У сквері біля «Жовтня» вже стоїть натовп, жовту символічну стрічку перерізає столичний голова Віталій Кличко. Прикметно також, що в лайтбоксах для афіш на фасаді кінотеатру, також розміщена реклама з політичними лозунгами Кличка – «Реальними справами змінюємо наше місто». Так, мер постійно підкреслює важливість кінотеатру для КМДА, дякує будівельникам і, зрештою, перерізає стрічку, дозволяючи всім охочим зайти всередину. Щоправда за попередніми запрошеннями.

Всередині кінотеатру і справді все змінилося – «совковий» інтер’єр замінили на більш сучасний, додали
модерних елементів. В білосніжному холі стоять кілька стендів, де відвідувачі можуть прочитати історію кінотеатру, на епізод з пожежею відведено окремий стелаж. Хотілося б, щоб вони лишилися стояти в холі і після відкриття – як своєрідне нагадування, що основна цінність «Жовтня» в його історії.

Поступово зали починають наповнюватися глядачами. Вони зберегли колишні назви – Гегемон, Аншлаг, Солодке життя, Сеанс, Класік і Кіноман. Найбільша зала, з якої
почалася пожежа, може вмістити до 414 глядачів. Сьогодні тут показуватимуть українську документалістику і пригощатимуть безкоштовним попкорном. А вже ввечері розпочнеться друга частина відкриття – з запрошеними гостями, вечіркою і передпоказом фільму «Юність» Паоло Соррентіно, який власне і став причиною скандалу кінотеатру з кінофестивалем «Молодість». Зрештою, все в найкращих традиціях «Жовтня».

Ввечері перед кінотеатром аншлаг . Одразу видно на скільки знакова це для Києва подія – на відкритті присутні гості, зірки різних величин, у кожному куточку преса. Незважаючи на те, що всередину  пропускають по дві людини, ніхто не скаржиться. Багато гостей прийшли з елементами жовтого в одязі, дехто з аналогічного кольору трояндами, хризантемами, герберами. Всередині розпорядниця попереджає – сьогодні аншлаг, зали будуть переповнені.

Ближче до початку вечірнього сеансу в головному холі немає де стати. Навіть в оновленому кафетерії всі столики зайняті. Часом стає душно – чомусь гардеробна досі не відкрилась, незважаючи на присутність гардеробниці у відповідному віконечку, і гості змушені або не знімати верхній одяг, або ж носити його в руках. Дивним також був формат вечірки – пляшки пива в руках деяких дам в коктейльних сукнях виглядали гротескно і авангардно, навіть для «Жовтня». Проте завжди можна було замовити каву в оновленому кафетерії. Відчуття того, що «Жовтень» повернувся з’являється тоді, коли опиняєшся в заповненій кінозалі віч-на-віч з «Юністю».

Те, що фільм Паоло Соррентіно безумовно пасував оновленому «Жовтню» — очевидно. Пансіонат в Швейцарії, де перебуває головний герой Фред Белінджер, живе на стільки визначеним і конформістським життям, що кожен хто опиняється в ньому за замовчуванням перестає відчувати майбутнє і поступово консервується у минулому. Щось схоже намагається пояснити режисер Мід, друг Фреда, коли показує юній сценаристці далеку гору в двох протилежних об’єктивах бінокля. Це зона комфорту, у якій можна перебувати вічно. Проте юність починається лише за стінами зручних апартаментів, але Фреду про це ще рано здогадуватися.

Як сказала одна моя колега після сеансу, «це фільм, у якому немає жодного зайвого кадру». Справді, Паоло Соррентіно деякі критики дорікають у зловживанні «красивими картинками», тому спочатку може здаватися, що ці колажі між собою зовсім не пов’язані і мають лише естетичну мету. Проте згодом кожен кадр починає вибудовувати величезне панно, де все має значення. Режисер використовує  симетричні кадри, статичні зображення, грається з контрастами в усьому – кольорах, звуках, героях. Чого лише варті зворушливі стосунки дочки Фреда і інструктора-бороданя з альпінізму, який більше схожий на добродушного ведмедя, ніж на нового кавалера спадкоємиці композитора, музикою якого захоплена сама Королева.

На фоні розміреного життя пансіонату, режисер  грається з сюрреалістичними епізодами, прикрашаючи яскравістю і симетрією, а трагізм і сум Соррентіно зневоднює комічними епізодами, як наприклад у стилізації одного зі снів дочки головного героя під кліп поп-співачки, до якої пішов її наречений. І весь цей колаж, вся какофонія кадрів зшита однією великою любов’ю чоловіка до музики і жінки, без якої ця музика не може існувати. «Прості мелодії» Фреда Белінджера переслідують глядача протягом всього фільму, не дають йому відволіктися від цієї самої любові, з якої все почалося. Власне, саме вони виводять головного героя знову на свободу, дозволяючи поглянути в майбутнє.

Цей швейцарський пансіонат, в якому відбуваються майже всі дії фільму, все таки чимось нагадує старий «Жовтень» — місце, довкола якого було безліч проблем, про яке найчастіше говорили в контексті чергового скандалу. І, дивлячись на оновлений кінотеатр, здається, що саме якоїсь динамічної події йому і не вистачало. Так, це прикро, що такою подією мала стати пожежа. Але оновлений «Жовтень» — це ковток свіжого повітря у вітчизняному кінопрокаті і вчорашнє відкриття стало тому підтвердженням. Юність таки прийшла в «Жовтень» і не лише на екрані.