Час любові

Людська спільнота багатогранна і суперечлива. У чомусь вона схожа, а в чомусь кардинально різниться. Географія і клімат, рівень соціального забезпечення, релігія – все це впливає і формує світосприйняття людини. У психології це називають обумовленістю.

Певний вид обумовленості закладається з дитинства. Сім’єю, суспільством, книгами і фільмами… Закладається уявлення про добро і зло, про те як варто себе вести серед людей, а як неприпустимо.

Людина за своєю природою – довірлива і наївна істота, і все що вона чує в дитинстві, сприймає за чисту монету. Ні краплі не вагаючись, дитина вірить у те що йому говорять, і через сто повторень починає хрюкати. В такий спосіб, кожен засвоює: з ним щось не так, раз найближчі та найрідніші, так завзято і наполегливо його в цьому переконують. Тепер його внутрішня суб’єктивність, його індивідуальне сприйняття світу, життя, людей стає неважливим. Він отримав віртуальні орієнтири й щодуху кинувся наслідувати те, чого в ньому немає і в помині.

З настанням підліткового віку диктат природи кидає людину на пошуки любові. Але людина не розуміє і не бачить, що її психіка расщепилась. Запрацювала подвійність, де те як хочеться, бореться з тим що є. Їй вже все відомо, яким повинен бути її обранець.

По суті, людина навіть не доторкнувшись до води, вирішує, що вона вже досвідчений плавець …

У цій подвійності, де одна частина жадає любові, а друга боїться і страшиться, панує постійна боротьба і смута, яка тут же пригнічується підсвідомістю, а зовні демонструється, як самовпевненість і гордовитість.

Але кого цим можна обдурити? Тільки самого себе, ще більше збільшуючи прірву розщеплення психіки, ще більше відмовляючись від себе, ще більше підтягуючись до недосяжними ідеалам. У самопізнанні, людині пропонують зазирнути всередину себе, чесно і по-дорослому. Почати дізнаватися свої психологічні обмеження, рефлексії і обумовленості. І мало помалу, світло уваги до самої себе почне розчиняти величезний тягар розуму, який кожен з нас несе в своїй голові. Усвідомленість зшиває розщеплену психіку в єдність. А інакше ми так і залишимося маленькими, інфантильними дітьми в тілах дорослих людей.