Юрій Гусарчук – магічний різьбяр з Дрогобича

Робота з деревиною подобалася малому Юрку ще з дитинства. Тож, навчаючись в молодших класах, записався на гурток різьби. Вечорами подовгу любив сидіти спершу уявляючи що можна вирізати з того чи іншого шматка деревини, а тоді працюючи спеціальними стамесками. Згодом вивчився на майстра художньої різьби по дереву. І нині його вироби відомі не лише у рідному Дрогобичі, але і далеко за межами країни. Оригінальні столи, стільчики та інші шедеври, виготовлені Юрієм Гусарчуком, викликають щире захоплення.

WeLoveUA поспілкувався з майстром про магічне перетворення деревини на витвори мистецтва.

WeLoveUA: Що для вас різьблення?

Юрій Гусарчук: Робота з деревиною – процес творчий і так захоплює, що інколи у майстерні засиджуюся допізна. Однак років 15 тому у моєму житті зявилася коренепластика. Це мистецтво виготовлення з коріння дерев різноманітних виробів. Приміром, крісла, вази, статуетки, а також столи яких виготовив вже декілька десятків. Якось, вдивляючись пеньок з корінням, я уявив обличчя дідуся-лісовика і – взявся до роботи. І так мене це захопило, що тепер кожної весни відправляюся до лісу, де шукаю придатне для роботи дерево.

Як ви обираєте “ідеальне дерево”? Існують якісь параметри?

Деякі майстри кажуть, що робити це можна протягом року, проте з власного досвіду можу запевнити, що дерево слід шукати весною, максимум до середини літа. Річ у тім, що шар камбію, який є між деревиною і корою пізніше починає перетворюватися на деревину і тоді очистити стовбур від кори вкрай важко. Також на стовбурі біля грунту має бути якомога більше наростів. Адже саме вони згодом перетворяться на волосся, вуса, бороду та брови дідусів-лісовичків, які й триматимуть столішницю.

Розкажіть про технологію перетворення деревини. Як з пенька отримати крісло, наприклад?

Викопавши пеньок підібраного дерева я забираю його додому, де ретельно очищую від кори и камбию. Опісля, повернувши пеньок догори дригом, вибираю деревину, наче з чаші. На цьому етапі роботи я вже уявляю як буде виглядати майбутній виріб і – залишаю саме товсте коріння, на якому і буде стояти стіл. Коли це зроблено, то – залишаю пеньок у майстерні на цілий рік. Підходжу до нього, придивляюся, уявляючи риси «обличчя» майбутнього лісовичка… Так, деревина гарно висихає і в майбутньому довго служить власнику, а я вже знаю як із нею працювати і що за “персонаж” я отримаю.

До речі, ті майстрі, які вважають, що для такої роботи підійде будь-яка деревина, глибоко помиляються. Найкраще брати деревину мяких порід дерев – як-от липа, верба, ліщина, чорна вільха.

Визначивши, де буде ніс, щоки та очі лісовичка, приступаю до роботи. Спершу працюю різцями, а згодом ретельно шліфую виріб. Тоді прикріплюю столішницю, покриваю спеціальним матовим лаком і – столик чи стілець готовий.