Indytronics: «Ми можемо бути не тільки гучними»

Про новий формат, репетиції, плейлист і улюблених виконавців.

Якщо раніше підбірки на тему, «Ви не повірите, що це українська музика», приємно дивували, то зараз це стало звичайною справою. Хорошої музики багато, але цих пісень по радіо не почуєш, кліпів по телевізору не побачиш… І все ж, деякі хлопці не дуже засмучуються – у них і без цього вже цілий список досягнень.

Данило Богданенко – вокаліст однієї з таких груп, поспілкувався з нами.

Indytronics – одна з кращих молодих київських англомовних команд, що представляє незалежну українську сцену.

Що ми знаємо про Indytronics?

• Хлопці грають в стилі Indie-Rock і Post-Punk Revival.
• Їхні пісні можна почути на 25 радіостанціях різних країн світу, їх дебютний відеокліп показують навіть по California Music Channel, і вже цього літа вони стали хедлайнерами одного з наймасштабніших українських фестивалів – Woodstock Ukraine. І це лише початок!
• Хлопці вчаться у київських університетах, чекають справжню зиму, щоб пограти в хокей, репетирують по кілька разів на тиждень, активно ведуть переговори з закордонними агентами і встигають писати новий матеріал.

Як їм все вдається? Про це ми теж запитали.

We Love: Першою вашою піснею, яку я почула, був кавер на Big City Life. Я раніше дивилася деякі відео Чедда, і була не сподівалася побачити його в ролі запрошеного вокаліста. Як вам вдалося записати пісню разом?

Данил: Усе розпочиналося ще в десятому класі, коли взяли в руки гітари і пішли на базу. Ми з другом – гітаристом Денисом – думали, що б такого зробити, і під Новий рік записали кавер на кавер. Є пісня “Closing Time” групи Semisonic, дуже стара. Ми знайшли кавер на цю пісню в YouTube, де її співають Чедд Сагг і Алекс Гут. Вони досить популярні хлопці, навіть їздять у тури по Америці. Було цікаво на них дивитися, захотілося зробити щось подібне. У нас, звичайно, не вийшло так само круто. Тому що на задньому фоні була ялинка, цокав годинник з маятником і камера ворушилася. Ми тоді не могли подумати, що коли-небудь взагалі поспілкуємося з цим хлопцем! Круто було! У них – кілька мільйонів переглядів; у нас – 150, але це нічого. Перший досвід. Весело.

Пісню Big City Life я знаю дуже-дуже давно. Я слухав її років в 12 і кайфував, а потім про неї забув. Як забуваєш про старі іграшки, а потім дістаєш з полиці – ось це клас! Чомусь раптом на початку літа просто згадав, що є така пісня, і мені дико захотілося її послухати. І з першого разу я зрозумів, що з цього може щось вийти.

Покликати запрошеного вокаліста – ідея нашого гітариста Дениса. По-моєму, так взагалі, ніхто у нас не робив. Ми знали: буде круто, але забере багато часу. Хотіли випустити раніше, проте не вийшло, і реліз відбувся десь у вересні. Весь цей час ми чекали підтвердження. Написали дуже багатьом хлопцям. Погодилися декілька груп – у тому числі The Zolas з Канади. У результаті залишили трьох претендентів, і останній з них – Чедд Сагг.

Багато хто ставить питання, чому кавер випустили першу. Насправді, кавер привертає набагато більше уваги.

Нам хотілося спершу розширити аудиторію, а потім випустити кліп. І кліп зібрав набагато більше переглядів, тому що за рахунок каверу його дивляться і друзі Чедда, і його передплатники.

Ви ще в школі вирішили створити групу. Класичний американський сценарій: не хочемо в коледж, хочемо бути музикантами. Але це так рідко виходить. Вам по 19 років, а вже цілий список досягнень. Ось у чому…

Наш секрет? Я навіть не знаю. Напевно, особисто я дуже різко сприймаю дійсність. Якщо мені в універі кажуть: «Слухай, Богданенко, у тебе там недобір трошки по балах», у мене в голові відразу: «Все, це кінець!». Якщо ми не репетируємо, наприклад, більше чотирьох днів у мене вже починається паніка. В принципі, це допомагає.

Взагалі, я обожнюю це все! І на репетиції я досі лечу. Це таке місце, де про все забуваєш. Теж саме із записом. Студія мене надихає більше, ніж що-небудь інше. І хлопці мислять в одному напрямку. Мені це подобається. Вони іноді можуть щось не зробити, але я все одно знаю, що вони цього хочуть і зроблять в будь-якому випадку.

Власник бази, де ми репетируємо, до речі, – мій викладач в університеті. Я з ним познайомився ще раніше. Він іноді приходив до нас на репетиції, слухав, підказував, сильно критикував.

Іноді він міг зайти до нас в кімнату і запитати: «Ви тут сатану викликаєте?» Або щось в цьому роді. І нас це мотивувало ще сильніше.

Так, стусани під зад мене завжди надихали більше, ніж будь-яка похвала. Коли тобі кажуть, що все якось не дуже, відразу даєш собі обіцянку: «Наступного разу буде круто!»

Ми досить часто репетируємо. У нас хороший темп, навіть з новими піснями. Ну ось, ми випустили Scintilla Wave на 11 нових треків. І після цього я не міг подумати, що ми ще щось напишемо. А зараз вже працюємо над новими піснями. Ми взяли нового клавішника, Микиту Пиресева, він дуже допомагає. Привніс нове звучання.

В останньому альбомі всі пісні дуже різні. Ви разом пишете?

Це як сніжний ком. Я стаю на гору. На таку високу-високу – три тисячі метрів. Хлопці летять на вертольоті і десантують мене туди. Я сідаю, роблю сніжинку і пускаю її. Вона летить. Один її підхоплює, потім другий, третій…

Кожен привносить щось своє на репетиції. У нас так і написано: “Music by Indytronics” і “Lyrics by Danil Bogdanenko”, тому що за тексти відповідаю я.

Єдиний предмет, який у мене в школі добре виходив, – англійська мова. Через нього, напевно, і не вигнали.

Я приходив до вчителів з гітарою і грав пісні з першого альбому Arctic Monkeys. Вони не знали, що це Arctic Monkeys, але їм подобалось.

Тобто, тексти одразу вирішив писати англійською?

Так, відразу. Не можу слухати російський рок. Єдина група, що мені подобається, – «Машина часу». Макаревич пише розумні тексти. І я вважаю, що він геніальний мужик в Росії. Для мене він ніколи не постаріє.

Одразу, як тільки почав слухати рок-н-рол, у дворі один хлопець передав пісню «блінків» (прим. – Blink-182). Банда супер, обожнюю її досі (Blink-182 – Online Songs). І цю пісню в тому числі. З цього все й почалося. Потім пішли групи важчі, потім знову легші.

У мене плейлист досить простий. Зараз ось грали Temples.

Знаєш, є два типи людей: які слухають музику синглами, і які слухають альбомами. Я ставлюся до другої категорії.

У деяких плейлист складається з 300 пісень і всі – різних виконавців. У мене кількість пісень те саме, але виконавців набагато менше. Мені здається, альбомами слухають ті, хто хоча б якось опосередковано пов’язаний з музикою або добре в ній розбирається. Я не кажу, що інші не розбираються. Просто вони спокійніше ставляться до речей. Якщо я слухаю групу, мені потрібно прослухати альбом. Якщо альбом мені не сподобається, навряд чи я ще раз послухаю сингл. Картина повинна бути повною.

Повертаючись до різноманітності альбому, я вважаю, що правильно робити пісні навіть не в різних жанрах, а саме в різних настроях. Так цікавіше слухати. Якщо альбом якоїсь групи йде в одному жанрі, настрої – всі пісні однакові, і я просто перестаю їх розрізняти. А так зростає ймовірність, що виберу більше улюблених треків.

Ще таким чином можна розширити аудиторію. Хтось любить жорсткі пісні, хтось любить більш лайтовий, і у нас все це є. Та й настрій завжди різний. Не можна ж ходити кожен день в одному настрої і слухати одне і те ж. Рідко зустрічаються такі люди.

Я люблю групу Arctic Monkeys за це. Нас багато хто порівнює з ними, хоча я не розумію, чому. І це роблять ті люди, які були у нас на «лайві». Ми грали їхні пісні. Зараз вже набагато менше. Це трохи дратує, тому що ми зовсім не схожі! Я беру з них приклад, але тільки з текстами і посилом. Тобто, з настроєм у піснях. У них в кожному альбомі просто нереальна кількість різних за настроєм треків. Це я ціную найбільше.

Ще нас навіть якось з The Doors порівняли. Прикинь, з The Doors!

Більше орієнтуєтеся на іноземних слухачів?

Так. І статистика у нас за кордоном краще.

Я щоразу, коли відкриваю нове інтерв’ю, помічаю, що кількість радіостанцій, на яких ваші пісні в ротації, збільшується. Спочатку було 12. Зараз вже 20?

25. Просто ми багато пишемо. Денис в основному. Хлопці більше відповідають за організаційні питання. Ми розділили обов’язки, так простіше. Я – по творчій частині, з організації концертів, з якихось ідей. Денис – по частині PR. Відправляє багато листів за кордон. Це насправді принесло плоди. Ось, наприклад, написав 500 штук. Людина просто відправила 500 емейлів! Головне, писати з душею. Тому що, якщо ти пишеш щось в роді: «Привіт. Візьміть. Пока.», це не спрацює.

До речі, у нас і зараз йде кампанія. Є один промоушн в Америці, з яким ми співпрацюємо. Ми підписали контракт, і хлопці дуже нам допомагають. Щотижня надсилають звіт, як і домовилися. Незабаром, я впевнений, ми з’явимося на M-TV і на VH1. Там дуже багато всього! Хлопці скинули нам список, куди будуть нас відправляти, і ми навіть до кінця не змогли перегорнути, бо Adobe Reader просто почав «лагати». І вони не просто відправляють заявки, а саме домагаються того, щоб нас взяли. Взагалі американці завжди посміхаються, жартують, начебто ми знайомі багато років. Я обожнюю з ними працювати. Вони хоча б відповідають. Терпіти не можу наших директорів. Якби я був арт-директором, я б усім відповідав. Просто хоча б «ні, вибачте». Це більше порадувало б, ніж мовчання.

Ось цим закордонні менеджери мені подобаються більше, ніж українські. Ми нашим теж багато писали. І різниця в чому: навіть якщо ти не сподобався американцям, вони тобі напишуть: «Тут треба допрацювати, це поки не те, що нам потрібно, але спасибі, що прислали». Наші ж взагалі не відповідають. Радіостанції, з якими ми підтримуємо контакт, – це Radio Rocks, Europa Plus. У них там кілька програм, і ми підходимо під різні формати.

Мене особисто дуже розсмішив коментар М1. Щось на зразок: «Нам дуже сподобався гурт, але це не формат для нашої глядацької аудиторії». Хіба ви не самі формуєте аудиторію? Дайте людям гарну музику, і вони будуть слухати. Адже ті, хто слухає М1, слухають те, що їм включають, а не те, що вони самі вибирають.

Ну так. І М1 сам вибрав такий формат. Дивився М1 Music Awards. Побачив, хто номінований і просто за голову схопився. Думаю: «Господи, який жах!».

Atlas Weekend мене порадував і засмутив одночасно. Радів, бо всі групи різножанрові, у кожного якась своя фішка, кожного можна запам’ятати. А потім побачив М1 Music Awards і зрозумів: нічого не змінилося.

Наскільки я знаю, ви зараз працюєте над новим форматом. Напівакустика, правильно?

Ой, це буде круто! На Заході часто так роблять. Ми орієнтуємося на нього. Не кажу, що все копіюємо, просто беремо приклад. Ось це саме правильне пояснення.

Напівакустика, як доповнення. Ще його називають B-side до альбому. Ті ж пісні, тільки перероблені, що завжди цікаво. Наприклад, є багато людей, які, почувши пісню, шукають її акустичну версію.

Це буде формат live-session. Версія тихіше. Ми поміняли деякі моменти, опустили навіть одну пісню в тональності. Уявімо, три пісні з альбому Scintilla Wave – Lovebite, Turn Off The Magic і Clone Fight. Ми грали їх на «Аристократах».

З якоюсь постійно трапляються проблеми?

З Lovebite’ом вічно щось. На репетиціях все нормально, а на концертах якийсь жах. Ми її в альбомі не надто добре записали. Не так, як нам хотілося б. Терміни підганяли. Хотіли встигнути викласти треки хоча б за тиждень до Atlas’а, щоб люди послухали. Переносити просто не було сенсу.

Ось нас запитують: «Вас же п’ятеро грає на сцені, чому ви не в такому форматі?». Знаєш, золота четвірка. І клавішник наш не проти. Всі в курсі, що у нас є Микита Пиресев. Він з нами грає, репетирує, бере повноцінну участь у написанні пісень. Але. Ми круто виглядаємо вчотирьох на фотках і цього не відняти (сміється). Найголовніше, щоб все було гарно. Так і з піснями. Якщо треба, краще почекаємо пару місяців і зробимо краще.

Але все-таки нас п’ятеро, і я пишаюся цією кількістю. П’ять музикантів – це реально багато. Начебто п`ять і три – не дуже велика різниця, але все ж. Прикинь, як нам репетиції взагалі забивати! У кожного свої справи! Тобто графік зовсім різний і непередбачуваний. Але все виходить.

В Україні, до речі, дуже багато команд, де музиканти грають втрьох. І зараз взагалі модно в групі грати. Записали пісню на диктофон, зібрали п’ять «лайків» під постом в соцмережі, і треба влаштувати концерт. Прийшли всі друзі, дивляться і думають: «Адже прикольно!». Минає кілька місяців – і нічого не змінюється. З нами теж так було, але ми вчасно з усім впоралися.

Взагалі всі Rock am Ring’і починаються з «Бочек» і клубів на кшталт «Industrial», де ми вперше відіграли. І перед «Industrial» хвилювалися більше, ніж перед «Atlas’ом». Це був взагалі наш перший концерт. У залі – 15 чоловік. Жахливо холодно. З нами виступали якісь незрозумілі команди. Було дико страшно. До нас тоді на концерт ніхто не прийшов. Я розумію: їхати на Видубичі, пертися на шостий поверх якогось занедбаного заводу… Але було круто. Запам’яталося. Перед своїм другим концертом, ми грали півроку.

За цей час ви ще й назву змінили… Група Bonehouse вже існувала?

Проста причина: iTunes. І Shazam. Shazam – це вже успіх. Якщо вмикаєш якусь пісню, можна навіть побачити картинку.

Обкладинка нашого Scintilla Wave… я просто сидів і дивився на неї. Настільки пишався! Ось це – те, над чим ми працювали рік! Це воно, це результат! До речі платівка у нас на альбомі – це платівка Pink Floyd. Я взяв її спеціально. У мене є Arctic Monkeys, Pink Floyd, і є якийсь блюз. Вибрав саме Pink Floyd – класику. Гадаю, що вона чимось там світиться всередині. Що вона священна. А як я з нею в метро їхав! Нікого і близько до себе не підпускав.

Дуже багато проблем виникло, як тільки ми вибрали першу назву. І студія така була, і згадувалося багато де, й пісня в Dead Weather є. Ми подумали, що буде проблемно. Ну а потім настав час реєструватися в Shazam…

Ми взагалі є на 40 ресурсах в інтернеті, включаючи iTunes, Shazam, Amazon, GooglePlay. Mighty One «зашазамили» понад сто разів. Або вже навіть більше. А після 20 000 переглядів кліпу я стрибав по кімнаті! І сподіваюся, що буде більше, тому що нас взяли на California Music Channel в Сан-Франциско, який входить до топ-40 музичних каналів світу.

Ви зараз шукаєте лейбл, з яким можна працювати. Не боїтеся, що вони почнуть диктувати умови?

Гадаю, це нормально. Абсолютно всі успішні артисти підписані на якийсь лейбл, і я вважаю, що це правильно. Тільки за допомогою таких компаній можна щось зробити. До того ж, на Заході лейбли в основному шукають якісь конкретні стилі. Поки ми ще нікуди не подавали. Але це все скоро буде. Я сподіваюся, що все у нас вийде.

Наприклад, зйомки кліпу проходили в посиленому режимі. Нам треба було зняти дуже багато всього за три дні. Зйомки могли закінчитися о дев’ятій вечора, а наступні починалися о п’ятій ранку. Але було цікаво. Найкрутіші дні літа. Woodstock і ось ці три дні зйомок. На Woodstock було дуже круто!

Ви виступали на головній сцені, так?

Коли ти ходиш з цим бейджиком по табору, ніхто не знає хто такі взагалі Indytronics, хто ти такий, чому в тебе бейджик… Але він у тебе є! Наприклад, охоронець тобі: «Куди ?!». А ти йому – бейджик: «За водою!». Я, звичайно, це все робив спокійно, не показушно.

Ми познайомилися з нереальною купою музикантів. Самі класні – поляки, Young Stadium Club. Вони грають легкий Indie-Pop. І хлопці самі по собі дуже відкриті. Ми з ними наступного дня грали в Львові. Woodstock організував нам ще два концерти – перед фестивалем і після. Ми з хлопцями погуляли по місту, поспілкувалися. У нас якраз однакові склади. Домовилися, що щось зробимо разом, але як, поки незрозуміло. Через ситуацію в країні наразі це проблематично.

Цього літа плануєте з’являтися на фестивалях?

Ми плануємо. Я не знаю, чи планують фестивалі, але ми точно будемо подаватися. Здебільшого це будуть закордонні фестивалі. Беремо приклад з наших Stoned Jesus. Дуже круті хлопці. У мене 12 груп в плейлисті, з них 2 українські – є альбом Stoned Jesus і Sinoptik.

На Sziget не будете пробувати?

На Sziget? Плануємо, але я думаю, ще зарано. Все-таки топ-10. Угорці з усіх українських виконавців в минулому році, виразно вибрали кращого – ONUKA.

На Sziget планую просто так з’їздити. Це дасть величезний поштовх. Приїдеш додому, відразу за гітару візьмешся. Це заспокоює найбільше. Тому обов’язково з’їжджу. Подивлюсь, як там.

У 2012, пам’ятаю, був пік приїзду закордонних груп. Red Hot Chili Peppers, Kasabian і The Vaccines в одному концерті! Якби The Vaccines приїхали зараз, я б, напевно, продав все і купив квиток в першу фанку. Тоді пішов просто через те, що знав Californication.

Насправді іноді майже не слухаєш якусь групу, але знаєш, що вони більше не приїдуть, і все одно йдеш.

Так, у нас так і ходять. Я не розумію, чому зараз закордонні групи бояться до нас приїжджати. Це маячня якась насправді! У них все дуже сильно перекручено.

Взагалі моя мрія – це тур. Подорожі і музика. Це ідеально! Ми спробували зробити тур влітку, після Scintilla Wave. З’їздили в Чернігів, там було здорово. З’їздили до Одеси і зрозуміли, що до туру ми поки не готові.

Найчастіше наші виступи закінчувалися не розпочавшись. Коли нас просили скинути техрайдер, ми скидали й чули: «Ой, хлопці, це багато! У нас один комбік».

У Києві зараз скасували багато концертів, але все одно вони є. Виступають всі підряд. У кожного новий альбом або нова програма.

Особливо в грудні. Чи не кожен день щось є.

Ми теж хотіли робити концерт в грудні, але передумали. Зараз у нас не дуже багато виступів, і це не дуже добре. Треба постійно грати. У грудні щось буде, але швидше за все просто виступ. Хочемо зіграти напівакустику. Дуже шумно зараз у Києві. Atlas, Sentrum, ще й «Х-Фактор» по телевізору йде, де Epolets виступають.

Хочемо зіграти наступний лайв в «Метрополі». Знаєш, чому в «Метрополі»? Мені там фіранки сподобалися. Я був на Stoned Jesus, і вони так роз’їхалися класно! Просто: «Ого! Ось це так!».

А мені взагалі цікаво, чи слухають нас люди в навушниках, чи включають просто так. Ось ти слухаєш нас іноді просто так?

Слухаю. Колись включила Frightened Dancers, і вона цілий день у мене грала.

Ми цю пісню зробили найшвидше. Навіть швидше, ніж Mighty One. Іноді можна почати одну пісню на початку року, а закінчити наприкінці. А буває за дві репетиції. Цю можна було б трохи скоротити. Future Talk Knocks – моя улюблена з альбому. Іноді я її навіть вмикаю. Взагалі рідко слухаю свої треки. Але не можу зрозуміти музикантів, які кажуть: «Та, я не слухаю своє».

Марк Хоппус (прим. Blink-182) колись написав у твіттері щось на зразок: «Ми стояли в Діснейленді, заграла Dammit, і я такий:« Вау, це ж моя пісня!» Я точно виглядав дуже круто».

У мене взагалі мрія познайомитися з трьома музикантами: Джеком Уайтом, Алексом Тернером і Хоппусом.

Всі класні поп-панк групи починали з каверів на blink-182.

Ми теж починали. Колись грали Adam’s Song. У нас не вийшло. У мене й досі не виходить заспівати, тому що насправді вона дуже висока. Ну і плюс мені подобається їхня «фішка» з двома вокалістами. У них це найкраще вийшло.

Зараз вже тема «Sex, Drugs, Rock-n-Roll» не прокатує. Всі цінують якість. Який ти на сцені, як ти виглядаєш, як ти спілкуєшся зі слухачами. Я не розумію тих груп, які не спілкуються. Ще у Bonehouse, я завжди обов’язково представляв групу кілька разів. Дотепер оголошую назви пісень. Мені навіть роблять зауваження, що треба менше говорити «спасибі» після пісень.

Зі сценічним образом у нас, на щастя, все склалося. Наші майки насправді від дизайнера Rubtsova Close. І комбінезони – наша фішка. Ще я помітив, що найголовніше – цю фішку знайти. Начебто комбінезони та футболки – дрібниця, але… На офіційних концертах ми завжди в них.

Мені подобається, як поводиться на сцені соліст Green Day. А загальний настрій для себе я би обрав між Тернером і Біллі Джо. Ще є такі виконавці, наприклад, як Tame Impala. Обожнюю їх. Tame Impala. Це, напевно, моя улюблена назва з усіх, що я чув. Вона ж звучить! І різко, і той самий час плавно, відразу розумієш стиль, в якому вони грають. Відразу представляється та ж Австралія.
Я чому завів розмову про назву. Вона, як і деталі, дуже багато значить. Мені важливо, щоб спершу розряджалася обстановка. Навіть, наприклад, виступи. Головне запам’ятати назву місця, де виступаєш. Хлопці, в принципі, не спілкуються зі сцени. Це все-таки справа… фронтмена (сміється). Ні, я не роблю так, щоб виглядати як «фронтмен фронтменскій». Хоча у нас так люблять робити найбільше. Всі знають вокаліста, але ніхто не знає музикантів. Ми так робити не особливо любимо, я часто оголошую хлопців прямо зі сцени.

Отже, які у нас плани. Концерт в березні. Будемо розкручувати відео. Я думаю, що незабаром станемо більше з’являтися на закордонних каналах.

Далі – напівакустика. Це буде абсолютно новий формат, такого ще не ми робили. Просто ми хочемо показати, що можемо бути не тільки гучними.

… А тим часом Red Hot Chili Peppers повертаються з концертом, Epolets залишили шоу «Х-фактор», а Indytronics все-таки вирішили розрядити обстановку в столиці і зіграють пісні з останнього альбому в «напівакустичному» форматі вже 19 грудня в анти-кафе «Циферблат». Також, з групою виступить спеціальний гість, про якого ви дізнаєтеся ближче до дати концерту.
Електрогітара змінилася на акустику, орган – на легкі клавіші, ударні заглушити, а замість тамбурина – шейкер. Отримуємо нових Indytronics, більш спокійних і ліричних. Indytronics Unplugged vol.3. Ми точно будемо! Приходьте і ви!