Ірина Галай: “Після землетрусу я закохалася в Непал!”

Підкорювачка Евересту Ірина Галай стала першою українкою, яка зайшла на вершину, обігнавши свою конкурентку Тетяну Яловчак. Про те, як дівчина готувалася до сходження і що було до Евересту, Ірина розповіла при зустрічі з журналістами.

В Непал я закохалася після всього пережитого під час землетрусу

Під час землетрусу 23-24 квітня я якраз була там і бачила все на власні очі: як руйнуються будівлі, гинуть діти. Але після того, як дізналася, що дитина, яку я врятувала, не вижила, у мене почалася депресія. І полетіти додому у такому стані я не змогла. Тому провівши свою групу на літак, я попросилася помічницею в медмістечко. Пропрацювавши якийсь час медсестрою, я адаптувалася до всього того, що відбувається навколо і вже не відчувала ні страху, ні болю. Думаю, якщо у тебе є мета допомогти, ти просто дієш, у тебе немає часу сидіти в розпачі.

У Непалі прекрасні люди! У будь-якому закладі ти відчуваєш себе своїм у компанії друзів. І не тільки я відчувала подібні емоції. Там я познайомилася з нашими співвітчизниками, які приїхали на трек на три-чотири дні і залишилися на вісім років. Це про щось говорить. Багато гідів там живуть по 11 років. Ось так, як я – приїхали – і не змогли виїхати.

Повертаючись з походів, я починаю по-іншому дивитися на всі “столичні” цінності: на брендовий одяг, прикраси… Перші дні відбувається відторгнення всього. Я роздаю всі свої речі, відмовляюся від косметики…

Тибетські ченці – прекрасні психотерапевти

Вони настільки вклинюються тобі в мозок, що просто диву даєшся, звідки вони стільки знають про тебе? І як у них виходить на тебе впливати ?!

Я кілька днів жила в монастирі в Непалі. Ось там мене вразили кілька ченців, які медитували, сидячи чотири дні на маленькій цеглинці без води і їжі. Так вони входять в нірвану. І в цьому стані їх ні в якому разі не можна відволікати. Пам’ятаю, мене навіть закрили в кімнаті, щоб я не заважала їм і не фотографувала.

Я дуже люблю м’ясо, ченці ж його не їдять. Я якось невдало пожартувала про те, чи не забити їм одного яка для мене?.. У відповідь прослухала довгу розповідь одного з ченців про те, як шкідливо вбивати тварин заради прожитку. Але не це найцікавіше. Уже в Києві сниться мені сон, ніби приходжу я в ресторан і замовляю стейк… Далі розповідати не стану, так як все це дуже неприємно і моторошно, скажу лише, що м’яса я не їла ще місяців шість. Взагалі не могла проковтнути ні шматочка. Так що живи я в Непалі, точно б була вегетаріанкою!

Зі своїм гідом Віктором Бобков я познайомилася в Facebook

Виклала фото у себе на сторінці, на якому стою на тлі Евересту.

Підписала його так: “Поки не вобью свій бандерівський льодоруб в вершину цієї гори, не заспокоюся!”

Бобок прокоментував фото: “Давай, я допоможу тобі це зробити!” Довго роздумувати не стала, адже Віктор – перший українець, який закрив 7 вершин! Так що кращого мені годі було й шукати. Тим більше, він наш, тричі підкорив його вершину, та й альпініст він відмінний!

Я дуже вибухова, у мене немає стоп-крана. Мені потрібно, щоб хтось мене зупиняв, як мій батько. Тому я познайомила Віктора зі своєю сім’єю в Закарпатті, ми здружилися, продовжуємо спілкуватися і після сходження.

Я дуже азартна людина

Люблю змагання. Перший раз пішла в гори на спір, можна сказати, з офісу. У мене нічого не було і уявлення про те, що потрібно для сходження, я не мала. А зібралася я на Казбек.

Заходжу в магазин. Alpsport називається. Кажу: “Я Ірина, йду на Казбек, мені потрібно спорядження… Консультанти спершу не повірили, думали, що жартую. Потім хвилин сорок мене відмовляли. Але я ще твердіше вирішила: піду і доведу всім, що можу. Вони повністю зібрали мені рюкзак, але я половину викинула, зате взяла прилади для чищення зубів, креми, бальзам для волосся… Прилетіла в Грузію з величезним рюкзаком, ледве дотягла його до таксі. Вранці мене збирали всім готелем. І як тільки я його одягла, тут же впала.

Однак при всьому своєму тодішньому дилетантстві, я серйозно займалася спортом і була в хорошій формі, окрім того, як виявилося, у мене взагалі немає гірської хвороби. Я відмінно себе відчувала на висоті, тому на Казбек я буквально збігла. Віттоді не уявляю свого життя без гір і роблю кілька сходжень на рік.