Зникла ріка Києва – Почайна

Туристи, відвідуючи Київ, обов’язково відвідують знамениті кручі Дніпра – головної річки України. Але мало хто пам’ятає, що окрім Дніпра в історії славетної столиці відігравали значне значення і його притоки. Але куди ж зникають старі річки? Де можна знайти їх сліди, і як їх зникнення впливає на наше життя? Що ми втратили, а що здобули? Це все ми з’ясуємо на прикладі втраченої річки – Почайни.

Як було колись?

З стародавніх літописів ми можемо дізнатися назви головних рік, що оточували тогочасний Київ та відігравали значущу роль у його захисті та торгових відносинах з навколишнім світом. Киянка, Глибочиця, Почайна, Сетомль, Золоча, звісно Дніпро. Більшість з них наразі не існує, або втратили свій первинний вигляд.

Почайна в перекладі з давньоруського  означає «чаша живильної вологи». Така багатозначна назва за часів Київської Русі закріпилася за цією рікою з декількох причин. Відповідно до історичних відомостей, саме в водах Почайни в 988 році відбулося хрещення Русі Володимиром Великим. Фольклористи ж і сьогодні ототожнюють Почайну з казковими ріками Стіксом та Смородиною.

Почайна, а не Дніпро, була головною промисловою жилою Києва. Оскільки її плесо омивало Старокиївську гору та Поділ, як зазначає історик Микола Закревський, це зумовило заснування на ній першої київської гавані – торгового серця столиці – відомої що з часів княгині Ольги під назвою Притика. Історики досі не дійшли єдиної думки стосовно її місцезнаходження. Більшість вважає, що вона базувалася у гирлі річки – біля теперішньої Поштової площі. Їх опоненти ж вказують, що літописи розповідають про те, що пристань була у верхів’ї Почайни навпроти Боричевого узвозу.

Уявіть собі, минаючи Дніпро і входячи в Почайну, судна приставали до причалів. Звідти купці, залучаючи свої батраків та підводи, піднімали свій цінний статок привезений з заморських країв по Боричевому узвозу (Андріївський узвіз) – головній вулиці стародавнього Києва. Впродовж всього ходу від караванів відділялися навантажені товаром вози, щоб дістатися до дрібних ремісників Подолу. Найбагатші ж з купців, які могли похизуватися рідкісними диковинами діставалися найвищої точки столиці – Старокиївської гори. І головного входу – Золотих воріт, через який можна було дістатися до центру Русі – княжого двору.

Почайна впадала в Дніпро поблизу нинішньої Поштової площі і відділялася від нього широкою косою. Інший її вихід був біля хрещатицького рівчака. Але в 1712 році, після започаткування  будівництва каналу між Почайною та Дніпром для скорочення шляху човнів, ця піщана коса значно скоротилася. Це було фатальне втручання в русло річки. Оскільки вважається, що Почайна була колишньою старицею Дніпра, поступово його води стерли єдину межу між ними. Таким чином, Почайна знову поєдналася зі своїм старшим братом, під час весняного розливу в 1829 році.

Суворе сьогодення

На теперішній час, в нас залишаються лише крихти від колись славної, судноплавної притоки Дніпра.  Ми можемо побачити її слід у воді озер Йорданського, Кирилівського, Андріївського та декількох інших, що поєднані поміж собою. Назовні, з підземного колектора, частина русла вибирається лише біля Московського проспекту, де невдовзі впадає в такий же дрібний струмок. Ця невелика частинка колишньої повноводної річки, відділяється від Дніпра Рибальським островом.

В 1967 році був розроблений план по забудові Оболоні. Він включав в себе майже повне знищення залишків колись славетної річки. Але завдяки активній пропагандистській діяльності вченого-зоолога Миколи Шарлеманя та його товаришів, Почайну вдалося врятувати і навіть втілити проект по її розширенню через створення великого озера Опечень. Та нажаль, після забудови озеро було частково засипане та перетворене на ланцюг озер. Наразі, підприємцям вигідно стверджувати, що славетної ріки вже не існує (приклад: на місці одного з озер відкрито ТЦ “Блокбастер”), а київські активісти продовжують запеклу боротьбу за її збереження.

На звершення, мені хотілося б процитувати нашу відому сучасницю Ліну Костенко, яка в одну з своїх творів написала такі рядки:

Мені відкрилась істина печальна:
Життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.