Історія одного музею. Ханенки
У старовинному центрі Києва, поруч з університетом імені Тараса Шевченка стоїть не дуже великий, по сучасним міркам будиночок. Звісно, як і більшість будівель цього району він оброблений декоративною липкою та відреставрований. В цілому – зовні нічого особливого. Але це тільки на перший погляд. Всередині прихована справжній скарб!
Перед тим, як продовжити і розкрити таємницю, я хочу познайомити вас з тими, кому колись належав цей будинок.
Ханенки – хто вони?
Їх звали Варвара та Богдан Ханенки. Наприкінці 19 на початку 20 ст. вони, разом з родиною Терещенків внесли значний вклад у розвиток музейної і просвітницької справи України. Це виняткові люди, яких важко зустріти в сучасному житті, що вже казати про часи класової нерівності? Їх особливість полягала в тому, що обидва з цього подружжя переймалися проблемами розвитку культури і більшість власних коштів вкладали саме в її розвиток. Навіть свою весільну мандрівку вони перетворили на знайомство з цікавинками західної культури. Дещо вони купували у майстрів, інше знаходили в приватних колекціях. На відміну від багатьох колекціонерів того часу, Богдан Ханенко вважав, що геніальні твори належать усім і всі мають право з ними познайомитися.
За порівняно короткий час Ханенки збудували будинок і придбали в Україні, Росії та поза їх межами таку велику кількість творів живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, що могли створити свій перший музей. Таким чином вони створили перший музей в Україні, який міг присоромити навіть музеї Москви.
Не зважаючи на те, що Ханенки приділяли велике значення музейній справі і стояли біля її витоків, вони звертали свою увагу також на археологію та мистецтво реставрації. Завдяки їх меценатській діяльності були організовані більшість археологічних робіт того часу. Так подружжя подарувало велику збірку археологічних матеріалів з Середнього Придніпров’я, яка була на той час найбільшою.
Богдан Ханенко – видатний українець
Богдан належав до старовинного дворянського роду України, що вели своє коріння від січових козаків. Один з його прадідів навіть був гетьманом Правобережної України. Його предки були відомими збирачами та колекціонерами. Сам Богдан народився 23 січня 1849 року в селі Лотоки. Освіту отримав у Москві. Саме освіта в області права та могутні сімейні традиції подарували нащадку козаків його жагу до справжнього мистецтва. Колекціонувати Ханенко почав з того, що можна було знайти в букіністичних крамницях – з художніх видань і гравюр. Після одруження він разом з дружиною продовжує улюблену справу. У грудні 1896 року Микола Терещенко складає з себе обов’язки голови Товариства розповсюдження комерційної освіти. На його місце одноголосне обрано Богдана Івановича Ханенка. У 1904 році був відкритий музей Б. Ханенка, який він згодом і очолив. Також під його егідою почала здійснювати свою діяльність кафедра археології. Після важкої хвороби 26 травня 1917 року пішов з життя Ханенко Б.І. Його справу по створенню у Києві художнього музею продовжила невтомна помічниця та однодумниця, дружина – Варвара Миколаївна.
Варвара – по кроку до мети
Варвара Терещенко, за чоловіком Ханенко, народилась 9 серпня 1852 року в місті Глухові у родині спадкоємців справжніх козаків. Вона була старшою донькою відомого тоді мецената Миколи Терещенка. Саме від батька вона перейняла любов до культури і мистецтва. Отримала домашню освіту, а після заміжжя усіляко підтримувала наукову і культурну діяльність чоловіка. Приймає активну діяльність у розвитку і популяризації освіти серед дітей. Стає засновницею товариства кустарних виробів та жертвує кошти на організацію їх виставок.
Після смерті чоловіка на долю цієї сильної жінки випадає ряд тяжких випробувань. В свої 65 вона бере на себе обов’язки по виконанню останньої волі свого коханого. В 1917-20 рр. ситуація на політичній та громадянській арені була складна та непередбачувана. Але не зважаючи на різкі зміни в суспільстві Варварі вдається перевезти до Києва більшу частину творів, що зберігалися у петроградській квартирі. Приймаючи до уваги тодішню ситуацію, Варвара Миколаївна робить мудрий крок та складає дарчу на ім’я Всеукраїнської Академії Наук. Цей документ майже повністю дублює заповіт Богдана Ханенка. Єдиною поправкою стала умова Варвари – відтепер музей має носити ім’я Ханенків та продовжувати їх справу. Варто відзначити що за часи революції жоден експонат не залишив територію музею. 7 травня 1922 року помирає Варвара Миколаївна Ханенко. Поступово імена Богдана Івановича і Варвари Миколаївни на багато десятиліть підуть у забуття. Але не зважаючи на це Варвара змогла дотримати свою обіцянку.
Знову музей був відкритий в жовтні 1945 року, але ніхто так і не згадав про його засновників. Варто звернути увагу, що жоден з пунктів дарчої Варвари Ханенко так і не був виконаний. Зміни почали відбуватися лише наприкінці 90-х років, тоді ж музею була повернута його справжня назва. 30 травня 1998 року на відкриття оновленого музею приїхали відомі нащадки родини Терещенків. На превеликий жаль Ханенки не залишили спадкоємців.
Невеликий старовинний будиночок і його таємниця
Враховуючи величезні втрати минулих десятиліть колекція Ханенків до тепер залишається однією з найбільших і найцінніших в Україні. І не зважаючи на те що її експонати не такі численні, як в більшості інших музеїв, вони унікальні в своєму роді. Музей розділено на дві частини – одна присвячена зразкам мистецтва західних майстрів, а інша – східним. Особливо варто відзначити Східну колекцію. Пам’ятки мистецтва Японії, Китаю, Єгипту та інших країн Сходу дивують і вражають своєю красою. Саме завдяки діяльності видатних меценатів Ханенків ми маємо змогу долучитися до культурних надбань інших країн в Музеї Західного та Східного мистецтва.
Після відвідання цього музею з’являється бажання розвернутися і що раз подивитися колекцію. На деякі експонати можна милуватися годинами, або навіть і більше. І після побаченого в голові бринить думка – то може справжній скарб не в багатстві?