Як блог про музику може вижити в Україні, – розмова з засновником порталу LiRoom

Олексій Бондаренко – засновник музичного порталу LiRoom. Це один із небагатьох сайтів, де можна почитати про музичні тенденції світу, нову українську музику та дізнатися, що музична сцена України може пишатися не лише «Океаном Ельзи». Однак чи справді арт-журналісту так легко виживати в Україні? WeloveUA спробував пролити світло на це питання.

LiRoom – це мій блог про нову українську музику, який існує вже чотири роки. Я його запустив з другом — колись ми вирішили, що треба щось писати про музику, бо ніхто не пише. Звичайно, про неї всі писали, ми просто не зробили жодного пошуку. Зараз я вже почав писати для інших ЗМІ про серйозні речі і заробляю гроші.

Оскільки я багато працював в стартапах, то вирахував для себе певну залежність, за якою невідомий музичний гурт потрапляє в маси. Є таке явище як «крива популярності», яка на прикладі мобільного додатку пояснює як розвивається стартап. Коли мобільний додаток лише з’являється, знаходиться певна кількість людей, що постійно слідкує за додатками загалом і починає ним користуватися. Потім вони радять користуватися цим додатком своїм друзям. Це перші кроки для стартапу, які є важливими, але все ще не дають прибутку. Пізніше підключається головна аудиторія. Це відбувається коли додаток починають впізнавати за назвою. На наступній стадії додатком починають користуватися взагалі всі. І останній етап — коли ним користується ваша бабуся. В музиці приблизно те саме: коли з’являється музичний гурт, він мусить пройти всі ці стадії.

В Україні вже є доволі велика кількість блогів про музику. Більшість з них київські, звичайно. Хтось з’явився раніше, хтось пізніше, але насправді, два роки тому, я б не подумав, що взагалі можна буде про щось говорити стосовно цього —- їх читало декілька людей, переважно друзів. Ієрархія сайтів стосовно кількості переглядів є досить відносною, оскільки очевидний лідер Cultprostir, наприклад, пише не лише про музику, а і про дуже багато інших подій. Але це все відбувається в Інтернеті. Поза Інтернетом є культурні підрозділи різних ЗМІ, але вони не потужні і там мало що відбувається.

Чому я пишу не українською? Це питання можна задати майже будь-якому українському ЗМІ. Я ж пишу українською гірше, ніж російською. Якщо з’являться люди, які будуть готові мені допомогти і все це постійно перекладати, то я зроблю українську версію. Але поки ресурсу на це нема.

Чому про Океан Ельзи? Для того щоб у проекту була бізнес-модель, мають бути перегляди. Щоб були перегляди потрібно писати не лише про гурти, які тобі подобаються і набирають максимум 500 переглядів, а і про тих, які «вистрелюють» і потім можна показати рекламодавцю. Кожного разу коли «Океан Ельзи» робить щось велике, стаття на LiRoom набирає більше переглядів, ніж всі попередні за весь час. Наприклад, рецензія на новий альбом ОЕ має 24 тисячі переглядів, інші ж матеріали набирають близько півтори-дві тисячі. Єдина проблема — це писати не лише про них. Шукати інші цікаві теми набагато складніше.

Чому немає критичних рецензій? У нас трохи шизофренічна ситуація в українському фейсбуці. Коли ти пишеш критичні рецензії, тобі потім кажуть «що ж ти про мене погане написав». Це замкнуте коло. По-друге, велике питання чи потрібні критичні рецензії взагалі. Якщо ти бачиш, що в альбомі щось не так, то в 70% випадків це можна сказати особисто музикантам. Задача критики, насправді, не набрати переглядів, а допомогти.

Чому не написали про наш гурт? Це моє улюблене питання. Наприклад, сьогодні я зайшов на робочу пошту і побачив повідомлення «Привіт, ми гурт такий-то, напишіть про нас». Але я не знаю що про них писати, оскільки вони не дають ніякого інфоприводу. У нас багато гуртів не розуміють, що таке піар. Саме існування гурту — це не інфопривід.

Чому в Україні немає музичної журналістики? Це найпопулярніше питання. По-перше, я взагалі не вважаю, що варто виносити це окремою галуззю, оскільки це все арт-журналістика. Людина, яка пише лише про музику дуже замкнена в своїх діях. Крім того в нас немає інституту музичної журналістики. Наприклад, в Росії є медіа «Афіша», звідки вийшло багато культурних журналістів. У нас є Open.UA, music.com.ua, з яких теж вийшло доволі багато авторів, але вони всі вже майже не пишуть. З’являються нові, але вони самоучки.

Чому в нас все погано з культурною журналістикою? Насправді більшість контенту в нас не така кльова, як могла би бути, тому що на цьому ніхто не заробляє. Коли починають казати, що в нас погана культурна журналістика, мені завжди хочеться запитати, а чому ми маємо робити краще, якщо це лише хоббі? Люди пишуть просто тому що їм це подобається. Коли з’являться гроші — буде журналістика, а так це просто ентузіазм. Як вирішити цю проблему, я не знаю. Рекламні стратегії не працюють. Звичайно, якби у нас була повноцінна інфраструктура культурних блогів, то і на концерти ходило б більше людей і гурти приїжджали б частіше, але цим ніхто не займається.

Майже всі ЗМІ пишуть про музику в Києві. Мене часто запитують, чому на LiRoom не пишуть що там відбувається у Львові, Дніпрі, Харкові? Я відповідаю — а хто там буде писати? Я намагався запускати регіональні осередки, але якість текстів була низькою. Людей, які пишуть дуже добре мало. Тому поки що все отак.