“Кіса, давайте і ми увічнимося”: пам’ятники героям Ільфа і Петрова

Всім відомий герой з «12 стільців», Остап Бендер, колись вимовив фразу: «Нас ніхто не любить, якщо не рахувати кримінального розшуку, який теж нас не любить». І це, мабуть, одне з тих небагатьох тверджень «великого комбінатора», з якими ми готові посперечатися. Літературні герої романів Ільфа і Петрова не тільки завоювали всенародну любов, але й увійшли в історію міської архітектури.

Пам’ятник Паніковському в Києві

Я всіх вас переживу. Ви не знаєте Паніковського. Паніковський вас всіх продасть, купить і знову продасть

І таки, пережив! Але у вигляді одного з найвідоміших київських пам’ятників. До 1998 року на перетині вулиць Хрещатик-Прорізна можна було побачити меморіальну дошку, на якій повідомлялося, що саме в цьому місці не так давно промишляв великий сліпий Паніковський. Судячи з усього, велич його була настільки значуща, що просто меморіальної дошки незабаром стало недостатньо. Щоб гідно увічнити образ відомого літературного героя, в травні 1998 року був встановлений пам’ятник, де дрібний шахрай і за сумісництвом «губернатор острова Борнео» постав в образі незрячого. І тільки відставлена ​​трохи вбік ліва рука видає в ньому злодія, який має намір залізти вам в кишеню.

Де: вул. Прорізна, 6, Київ

Пам’ятник отцю Федору в Харкові

Тут, у Харкові, зовсім літо. Місто галасливе – центр Української республіки. Після провінції здається, ніби за кордон потрапив.

Не подобається мені місто Ростов. За кількістю народонаселення і за своїм географічним положенням воно значно поступається Харкову.

За своїм географічним положенням і кількості народонаселення місто Баку значно перевищує місто Ростов. Однак поступається місту Харкову за своїм рухом.

Вирушивши в погоню за стільцями і об’їхавши півкраїни в пошуках «капіталу для свічкового заводика», отець Федір кожного разу писав листи дружині якщо не з Харкова, то про Харків. А де ж, як не в «центрі Української республіки», було встановити пам’ятник невдалому священику?

«Не користі заради, а токмо волею пославшою мя дружини» біжить застигла фігура отця Федора міським вокзалом, наздоганяючи потяг. В одній руці тримає Федір той самий «чайник окропу», в який набираючи води він і відстав від поїзда, в іншій – лист дружині. Пам’ятник як би нагадує всім пасажирам, що шляхи Господні можуть привести куди завгодно.

Де: 1-я платформа, Південний залізничний вокзал, Харків

Пам’ятник Остапу Бендеру і Кісі Вороб’янінову в Одесі

Кіса, давайте і ми увічнимося. Заб’ємо Міці баки. У мене, до речі, і крейда є! Їй-богу, полізу зараз і напишу: «Кіса і Ося були тут.

І таки не просто були, але і затрималися надовго. Пам’ятник в Одесі зображує як «ідейний борець за грошові знаки», який знав «чотириста, порівняно чесних, способів відбирання грошей», спостерігає за «повітовим предстаником дворянства», який просить у перехожих милостиню. Дивлячись на застиглі фігури літературних героїв, відразу згадуєш славетне «Місьє, же не манж па сис жур. Гебен мір зі бітте етвас копек ауф дем штюк брод. Подайте що-небудь колишньому депутату Державної думи». І таки, подають! Вважається, що якщо кинути монетку в капелюх Іполита Матвійовича, обов’язково поталанить ще раз повернутися до Одеси.

Де: вул. Гаванна, 10, Одеса

Пам’ятник ключу у Вінниці

– Дядьку, дай 10 копійок, а? Дядьку, ну дай 10 копійок. 10 копійок дай, дядь!

– А може тобі ще дати ключ від квартири, де гроші лежать?

Виявляється той самий ключ знаходиться не де-небудь, а у Вінниці. І хоча точна адреса квартири з грошима так і невідома, на чотириметровому пам’ятнику встановлені таблички з назвами всіх міст, в яких побував «великий комбінатор», як би натякаючи, що заповітний скарб може бути де завгодно. Туристи вважають, якщо доторкнутися до пам’ятника, можна отримати квартиру у подарунок або спадщину.

Де: Уманське шосе, Вінниця

Пам’ятник Еллочці-людожерці в Харкові

– Прекрасне хутро! – Вигукнув він.

– Жартуєте! – Сказала Еллочка ніжно. – Це мексиканський тушкан.

– Бути цього не може. Вас обдурили. Вам дали набагато краще хутро. Це шанхайський барс. Я впізнаю його за відтінком. Бачите, як хутро грає на сонці!.. Смарагд!

«Палка жінка, мрія поета» оселилася на одній з центральних вулиць Харкова. Бронзова Еллочка-людожерка ставно застигла в невимушеній позі, спершись на той самий стілець, що Остап Бендер виміняв у неї за ситечко для чаю. Навряд чи ми вгадаємо, яке з тридцяти відомих їй слів, застигло в голові у героїні, але вже точно з легкістю зможемо дізнатися її серед усього натовпу прекрасних дам по боа з «мексиканського тушкана», що вона так кокетливо накинула на плечі, аж прямо «Кр-р-расота!»

Де: вул. Петрівського, 21, Харків