«Люди — це найголовніше, що є у Vivienne Mort»

Ми домовилися зустрітися в центрі, поблизу французького ресторану. Обидві прийшли завчасно. «Дано, привіт». – «Привіт», – відповідає вона і широко розгортає руки для обіймів. Мені трохи дивно, але невимовно приємно. Така вона, солістка гурту Vivienne Mort – щира, відкрита і ніби неземна. Як і її музика.

WeLOveUA: Вашій музиці пасує камерна, клубна атмосфера, але число прихильників Vivienne Mort щороку зростає. Як ви вирішуєте це питання?

Даніела Заюшкіна: Це ти правильно підмітила. На концертах хочеться близькості, але і добре, що стається так, як ти сказала, а не навпаки. Люди – це найголовніше, що є у Vivienne Mort. Тому перш ніж їхати в тур, ми робимо опитування в соцмережах і підбираємо потрібний майданчик. Шукаємо засоби, щоб зробити велике приміщення затишним. Врешті-решт, їм важливо, яким будеш ти. Якщо ти близький, люди це відчувають і прірви між вами нема.

Сьогодні я часто бачу на концертах, як люди знімають артиста на телефон замість того, аби просто насолоджуватися виступом. Чи є така проблема на ваших концертах?

Це не проблема. Спершу мене це дратувало, а потім я переосмислила. Так мало статися, усе до цього йшло. Я от люблю, як думає Босх. Його маленьких людей можна розглядати, як текст, фігури – дрібні літери, знаки. Це можна читати, як текст. Та і все можна читати, як текст, головне – дозволити йому з тебе вийти. Так от, в Босха частина істот зображена з різними металевими штуками в руках, або вони прикріплені до них. Немає нічого дивного, що тепер ці гаджети – частина нашого життя. Круто, що Босх такий свідомий і надлюдський.

А мій друг взагалі каже, що скоро айфон вросте в руку для зручності. «Ні! Що ти таке кажеш?» – і плачу. Я ж переживаю не на жарт. А потім зрозуміла, що це природно, так має бути. Головне – дивитися в корінь. Люди прийшли на наш концерт, а не грають у «Лінейдж» вдома, за що я їм вдячна.

А на чиєму концерті мрієш побувати ти?

На концерті Radiohead. На The Mars Volta – вони наживо так фальшивлять, але як вони танцюють. Я їх люблю. Якби грали, пішла б на System of a Down. Щоб потішити ту дитину, яка хотіла на них потрапити і носила значок.

Нещодавно ви створили міні-фільм. Розкажи про нього.

Це відео нашого живого виступу з програмою «Готика» в Києві. Тоді не всі знали, що це цікаво, тож хто не був, може завантажити цей концерт для домашнього перегляду. Хлопці грали в масках, а коли дограли, зняли. Метафора проста. Я і сама дивилася DVD з «Готикою», класно згадувати, веселий був тур. Відео з живими виступами довго замінювали нам кліпи.

У 2013 році ви вперше вирушили у гастрольний тур…

Може, і в 2013-му. Ти краще знаєш, ти ж готувалася до інтерв’ю. З цим у мене погано: я не запам’ятовую дати. Мені потрібно лише запам’ятати, коли день народження Баха, вже кілька років не вдається. Знаю рік, коли відмінили кріпосне право, – 1861-й.

Буває і гірше: дехто має погану пам’ять на імена.

Так, імена пам’ятати корисно. Людям потрібно, щоб ти знав їхні імена. Так само, як потрібно показувати вчителю фізкультури, що його предмет важливий. Так краще.

Місто за містом, концерт за концертом – не важко?

Коли ми тільки починали їздити і, по суті, ніхто не займався організацією концертів, я могла з легкістю дотримуватися половини із 72 заповідей бенедиктинських монахів: не їсти, не спати і мерзнути. А енергія нікуди не дівалася, бо виступи і переїзди – це дуже цікаво, і бо ми отримуємо заряд від своїх слухачів.

До речі, у цих монахів була одна дійсно крута заповідь: якщо монах з кимось посварився, до вечора мусить помиритися. Ось це я добре розумію. Важко спати, доки не помиришся.

Два роки поспіль ви берете участь у ЗахідФесті. Перед такою численною аудиторією важко виступати?

Уяви: ти виходиш на сцену, всі прийшли тебе послухати і довіряють, ні в чому не підозрюють. Єдине, в чому програють фестивалі, – люди стоять далеко від сцени. Мені здається, огорожа з кожним роком від’їжджає далі від сцени, а у vip-зоні тусять кілька чоловік. Люди стоять далеко.

Мабуть, задля безпеки.

А чого мені боятися? Тоді краще поставити якесь броньоване скло або показувати нас на екрані, доки ми граємо десь у безпечному місці. Зі мною було якось: хтось вхопив мене за руку і потягнув. Я і впала вниз зі сцени. Ну так це життя.

А якби щось зламала?

Не треба весь час боятися, що з тобою щось трапиться. Усі навколо чогось бояться. Абсолютно всі. У ліфт заходиш і розумієш, що в ньому всі бояться, очі поопускали. І отой (показує на чоловіка за сусіднім столиком) теж боїться. Уже хвилин сорок сидить і їсть. Заїдає свій страх.

Може, він просто смакує страву. Хай там як, а їжа – одне із джерел насолоди для людини.

От він і боїться, що іншої насолоди у нього сьогодні вже не буде. Це при тому, що людям пощастило більше за всіх. У нас немає програми. У квітки є. Садиш насіння і знаєш: воно проросте, буде бутон, бутон розкриється, квітка зав’яне, засохне або що там. Заєць запрограмований на те, щоб їсти траву, вовк – щоб їсти зайця. А людина має вибір. У цьому ми особливі. Ми можемо робити те, що нам подобається. Ми самі вирішуємо, ким стати. Зав’янути чи з’їсти зайця або відпустити зайця і цвісти – усе вирішуємо самі. Головне – знайти своє покликання. Який сенс жити довго і правильно? Можна прожити коротке, але яскраве життя. А можна і довге яскраве. Але надмірний страх взагалі нам не друг.

І як же людині знайти своє покликання?

Ставити собі самому запитання. І не боятися чесно на них відповідати. Це страшно, часом боляче, але тільки так ми зможемо дізнатися. Приємно тішити себе ілюзіями, що ти просидиш шістдесят років перед телевізором, а тоді після смерті раптом почнеться якась казка.

А ти думаєш, після смерті нічого нема?

Я думаю, є. Але ніхто не знає напевно, у якому світі ми жили до народження і що буде потім. Я просто кажу, що треба жити, пам’ятаючи про те, що життя закінчиться. Це прискорює мене, і я довго не роздумую.

Незабаром у вас відбудеться концерт у Києві і ви готуєте відмінну програму від тієї, яку грали в інших містах. Чим вона відрізнятиметься?

Програма Rоsa («Ро́за»), яку ми спершу зіграємо у Києві та Львові, – це передпоказ нового альбому. Там будуть нові пісні, які об’єднані між собою. У центрі всього задуму стоїть Троянда миру. Кожен обрав свій пелюсток, обрав, у що йому вірити, на чиєму боці бути. І ми віримо в різне, і ми протидіємо один одному, хоча пелюстки належать до одного бутону і живляться від одного коріння. Ну ти зрозуміла: ми за дружбу!