Українські книги, що вас здивують

Трохи української класики

Задавалося б, вчимо українську літературу весь час, поки навчаємося у школі. А коли приходить час вибрати щось почитати, часто нічого цікавого не приходить в голову. Іноді складається враження, що і справді всі твори про село, про нещасну долю, про бідування і тому подібне. Доля правди в цьому є, проте є книги, які вас точно здивують. Які або не входять в шкільну програму, або не сприймаються в дитячому віці, або залишаються поза увагою.

Михайло Стельмах. «Гуси-лебеді летять» (1964)

«Зачаровану Десну» Олександра Довженка точно всі читали. Так-от, «Гуси-лебеді…» продовжує кращі традиції українського автобіографічного роману. І хоч тут знову ж таки маємо село, нелегку долю, післявоєнні часи, а повість нібито розрахована на читачів середнього шкільного віку, її можна не раз читати й перечитувати.

Декілька епізодів, описаних у творі, розповідають про маленького Михайлика, років дев’яти-десяти, охоплюючи цілий рік з життя хлопчика. Йому все здається цікавим та ніяк не сидиться на місці. Навколо – природа, сім’я, сусід дядько Себастіян, Юхрим Бабенко, у якого можна взяти почитати справжню книжку! І зимові гуляння босоніж по снігу, спуски в ночвах з гірки, і нові друзі. Повна оптимізму і дитячих вражень історія.

Василь Земляк. «Лебедина зграя» (1971)

Або «Сто років самотності. Українська версія». Це – один із небагатьох зразків жанру містичної прози в українській літературі. До речі, роман був екранізований – так з’явився «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука.

Події насправді відбуваються у Вавилоні, тільки не у біблійному, а в селі на Поділлі, що розкинулось над річкою Чебрець. Кожен житель – водночас і типовий портрет, і унікальний персонаж. Один тільки «філософ» Фабіан та Явтушок Голий зі своєю дружиною та численними синами чого варті! Події охоплюють післяреволюційний період. Багато героїв з’являються і в другій частині дилогії – «Зелені Млини», де розповідь наближається до Другої світової війни.

Юрій Яновський. «Майстер корабля» (1928)

Перший роман Яновського дещо відрізняється від інших його творів. Він написаний у формі спогадів 70-річного режисера, що згадує найяскравіші моменти свого життя. Кіномемуари з’явилися після роботи на Одеській кіностудії, а прототипами героїв стали люди, з якими працював автор – Василь Кричевський, Павло Нечеса, Іта Пензо, навіть сам Олександр Довженко.

Сюжет досить незвичний як для тих часів. Спочатку ви навіть здивуєтесь, що повість написана в Україні та ще й наприкінці 20-х років. Головний герой – То-Ма-Кі – розповідає про зйомки фільму та як створювалися деякі декорації – справжній вітрильник, наприклад. Згадує про минуле, дружину, синів. Автор приділяє багато уваги мистецькому процесу та зосереджується на його труднощах і радощах. Тут багато роздумів на вічні теми, але написано все з легкістю та оптимізмом.